Вольховський Володимир Дмитрович

Вольховський Володимир Дмитрович (рос. Влади́мир Дми́триевич Вольхо́вский, 1798 — 19(07).03. 1841) — декабрист, військовик, генерал-майор Генштабу (1831).

Вольховський Володимир Дмитрович
Volhovsky Vladimir Dmitrievich.jpg
Народився 1798
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 7 березня 1841(1841-03-07)
Ізюмський повіт, Харківська губернія, Малоросійське генерал-губернаторство, Російська імперія
Діяльність офіцер
Alma mater Московський університет благодійний пансіонd
Учасник Російсько-перська війна (1826—1828), Російсько-турецька війна 1828–1829, Велика Кавказька війна і Листопадове повстання 1830—1831
Військове звання генерал-майор
У шлюбі з Q106454331?
Нагороди
орден Лева і Сонця 1 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня Орден Леопольда (Австрія) Золота зброя «За хоробрість» Імператорський орден Святого Рівноапостольного князя Володимира орден Святого Станіслава

Народився у Полтавській губернії в сім'ї офіцера. Виховувався у Московському університетському пансіоні, звідки 1811 за відмінні успіхи переведений до Царськосельського ліцею. Однокласник О.Пушкіна. Закінчив навчання 1817 з великою золотою медаллю, одразу був номінований гвардійським офіцером, а після додаткового екзамену зарахований до Гвардійського Генштабу. Співпрацював із петербурзьким часописом «Военный журнал», редагованим Ф.Глинкою, публікував матеріали з історичної тематики. 1824 відряджений до Окремого Оренбурзького корпусу. 1825–26 перебував у закаспійській експедиції.

Член переддекабристської Священної артілі, Союзу порятунку, Союзу благоденства, Північного товариства (див. Декабристів рух). За заступництва І.Дибича уник притягнення до суду. Відісланий на російсько-перську війну 1826–28. Відзначився в штурмі Еривані (нині м. Єреван, Вірменія), сприяв підготовці Туркманчайської мирної угоди. 1827 направлений до м. Тегеран (Іран) «для вивезення 10 000 000 рублів сріблом контрибуції». 1828 — полковник, корпусний обер-квартирмейстер. На Кавказі підтримував репресованих декабристів, М.Лермонтова та ін. засланців.

Учасник російсько-турецької війни 1828—1829, придушення польського повстання 1830—1831. Зазнав контузії. Від 1832 виконував обов'язки начальника штабу Окремого Кавказького корпусу, від 2 лютого (21 січня) до 16(04) квітня 1835 фактично управляв Закавказзям. 1837 відправлений до Прибалтики командувати бригадою піхотної дивізії, через хворобу прибув на нове місце служби лише в середині 1838. Після відставки 1839 повернувся в Україну, оселився в маєтку дружини Марії (дочки директора Царськосельського ліцею Василя Малиновського) в Ізюмському повіті Харківської губернії, де й помер.

1978 В. та його шурину декабристові Іванові Малиновському встановлено пам'ятник у с. Кам'янка (нині село Ізюмського району Харківської обл.).

Джерела та літератураРедагувати