Сінгалевич Володимир
Володи́мир Теодо́р Якович Сінгале́вич (13 січня 1875, Москалівка (Косів), Івано-Франківська область — 7 листопада 1945, Брегенц, (Австрія) — український громадсько-політичний діяч у Галичині, правник.
| Сінгалевич Володимир | |
|---|---|
.jpg) | |
| Народився |
13 січня 1875[1] Косів, Косівський повіт[d], Австро-Угорщина |
| Помер |
7 листопада 1945[1] (70 років) Брегенц, Австрія |
| Країна |
 Австро-Угорщина ЗУНР УНР |
| Діяльність | політик, суддя |
| Alma mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Знання мов | українська, латина, німецька і польська |
| Посада | посол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd |
| Партія | Українська національно-демократична партія |
Біографія ред.
Народився у Москалівці Косівського повіту в сім'ї Якова Сінгалевича, греко-католицького священика, та Юлії Валерії з роду Сіменович[2]. Походив з німецького роду Шиллінгів[3].
У 1893 закінчив правничий ф-тет Львівського ун-ту. Працював у судових установах Кам'янки Струмилової, Перемишлян та Глинян.
Діяч Української національно-демократичної партії У 1911—1918 — посол до австрійської Державної ради у Відні, у 1913—1914 — посол до Галицького сойму. З вересня 1914 — заступник голови Бойової управи Українських Січових Стрільців у Відні.
Брав участь у підготовці Листопадового чину 1918 у Львові. Організатор встановлення української влади у Стрийському та сусідніх повітах[4]. Член УНРади ЗУНР 1918–1919. В її станіславських сесіях участі не брав — перебував у Відні, де працював у австрійській Ліквідаційній комісії. З квітня 1919 обіймав посаду дипломатичного представника ЗО УНР у Відні.
1 серпня 1920 року призначений уповноваженим Диктатора ЗУНР Є.Петрушевича у справах фінансів, торгівлі та промислу, в 1922 — уповноваженим для внутрішніх справ. У 1930—1939 — директор Земельного банку у Львові. У січні 1931 став членом-засновником Українського католицького союзу.
Восени 1939 емігрував до Австрії. Помер у м. Бреґенц (земля Форарльберґ, Австрія).
Примітки ред.
- ↑ а б в https://www.ipsb.nina.gov.pl/a/biografia/wlodzimierz-teodor-singalewicz
- ↑ Петро Хмельовський. Володмир Сінгалевич. // ЗУНР 1918—1923. Уряди. Постаті (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 квітня 2016. Процитовано 5 серпня 2012.
- ↑ Volodymyr Singalevych von Schilling // Annales Ecclesiae Ucrainae. Архів оригіналу за 4 квітня 2011. Процитовано 11 липня 2010.
- ↑ Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад-грудень 1918 року). Архів оригіналу за 25 грудня 2007. Процитовано 18 березня 2013.
Джерела та література ред.
- Соляр І., Павлишин О. Сінґалевич Володимир-Теодор Якович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 432. ISBN 978-966-2067-65-1
- Соляр І. Я. Сінгалевич Володимир [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 582. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література ред.
- В. І. Головченко. Сінгалевич Володимир // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
Посилання ред.
- Сінгалевич Володимир // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.187-188
- Сінґалевич Володимир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |