Володимир Моллов
Володимир Моллов (1873–1935) — болгарський юрист і політик від Демократичної партії, пізніше від Демократичного союзу. Кілька разів обирався до складу уряду. Будучи міністром фінансів у 1926—1931 роках, він уклав кілька важливих міжнародних угод — Позику для біженців, Стабілізаційну позику, Угоду Моллова-Кафандаріса.
| Володимир Моллов | |
|---|---|
 | |
| Народився | 16 липня 1873 Київ, Російська імперія |
| Помер | 29 квітня 1935 (61 рік) Софія, Болгарія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd |
| Країна |  Болгарія |
| Діяльність | викладач університету, політик |
| Заклад | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Членство | Болгарська академія наук |
| Посада | Minister of Financed, Minister of Financed, Minister of Financed, депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d], депутат Народних зборів Болгарії[d] і депутат Народних зборів Болгарії[d] |
| Батько | Dimitar Mollovd |
| Автограф | .svg){kind=small} |
Життєпис
ред.Володимир Моллов народився 16 липня (4 липня за старим стилем) 1873 року в Києві в родині Димитра Моллова, пізніше відомого лікаря і політичного діяча. Його молодший брат — Василь Моллов, теж відомий лікар.
1890 року Володимир Моллов закінчив Першу Софійську чоловічу гімназію, а 1894 року — юридичний факультет Московського університету. Після кількох спеціалізацій у Західній Європі з 1900 року він викладав кримінально-процесуальне право в Софійському університеті Святого Климента Охридського. Там він продовжував працювати до кінця життя, з 1924 р. був ординарним професором, а в 1905—1906 рр. — деканом юридичного факультету. З 1920 року — викладач Вільного університету політичних і економічних наук — сучасного УНСГ[1]. З 1906 року він є дійсним членом Болгарського літературного товариства (сьогодні Болгарська академія наук).
Володимир Моллов брав активну участь у діяльності Демократичної партії і з 1908 року неодноразово обирався народним представником. У другому кабінеті Олександра Малинова (1910—1911) він був міністром народної освіти, а у третьому (1918) — міністром шляхів сполучення, пошти і телеграфу. Під час правління Олександра Стамболійського 1923 року він був звинувачений Національними зборами «в упущенні сприятливих часів і обставин для закінчення війни 1916-18 рр.»[2] Після перевороту 9 червня 1923 р. він був реабілітований і став частина крила Демократичної партії, яка на чолі з Андрієм Ляпчевим приєдналася до Демократичного союзу. З 1926 по 1931 рік був міністром фінансів у першому, другому та третьому урядах Ляпчева.
Бібліографія
ред.- Моллов, Владимир (1898). Правна основа на углавната давност.
- Моллов, Владимир (1927). Българското наказателно съдопроизводство с решенията на В. К. Съд.
Джерела
ред.- ↑ Годишник на Свободния университет за политически и стопански науки. С.:1922 г. стр. 4
- ↑ Утринна поща — Независим ежедневен информационен вестник / Ред. Н. Венедиков — Варна; Кооп. печ. Гутенберг / брой 4, 04 март 1923 г., стр. 2