Миславський Володимир Наумович

український кінознавець
(Перенаправлено з Володимир Миславський)

Миславський Володимир Наумович (нар. 25 травня 1960 року в Харкові) — український кінознавець, історик кіно, доктор мистецтвознавства, старший викладач кафедри телебачення Харківської державної академії культури, лауреат телевізійних конкурсів та кінофестивалів; автор та ведучий програм про кіно. Член Української кіноакадемії.

Миславський Володимир Наумович
Vladimir Mislavski2.jpg
Народився 25 травня 1960(1960-05-25) (60 років)
Харків, Українська РСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність кінознавець
Відомий завдяки Кінознавець, історик кіно, академік Української кіноакадемії, доктор мистецтвознавства, Член асоціації кінокритиків України, член Національної спілки кінематографістів України, член Ради експертів конкурсу професійної журналістики «Честь професії».
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1992)
Членство Українська кіноакадемія

БіографіяРедагувати

В 1978—1989 рр. працював кіномеханіком. В 1989—1990 — викладач Харківського училища кіномеханіків. В 1992 році закінчив сценарно-кінознавчий факультет Всеросійського Державного інституту кінематографії за спеціальністю «кінознавець».

Публікується з 1984 року. Автор 49 монографій та понад 150 статей про кінематограф у періодичних виданнях України, Росії, Польщі, Чехії, Німеччині, Франції, Словаччині.Наприкінці 2020 року, на замовлення німецького наукового видавництва Lambert книга В. Миславського «Цікаве кінознавство» була перекладена на вісім мов (англійська, німецька, французька, італійська, іспанська, португальська, польська, нідерландська) і вийшла в друк в березні 2021 року. Головував журі міжнародних кінофестивалів «Expromt» (2006), «Bommer» (2010), «Кипариси Партеніта» (2011), «Сходи» (2009). Входив до складу журі міжнародних фестивалів «Харківський бузок» (2009-2013), «Дитятко» (2015).


В 1990—2015 — працював на телебаченні автором і ведучим програм про кіно, що виходили на телеканалах України та Росії.

Як кінознавець був акредитований на міжнародних кінофестивалях: «Кінофестиваль німого кіно» (Le Giornate del Cinema Muto, Pordenone, 1994, 1997), «Московський міжнародний кінофестиваль» (1995, 1999, 2000), «Міжнародний кінофестиваль „Молодість“» (Київ, 1996, 1997), «Канський міжнародний кінофестиваль» (1997, 1998, 1999), «Берлінський міжнародний кінофестиваль» (1998, 1999), "Міжнародна кінопремія «Гаряче золото» (Hot d'Or, Cannes, 1999), «Міжнародна кінопремія „Теді“» (Teddy Award,  Berlin, 1999), «Кінофестиваль східного кіно» (Far East Film Festival, Udine, 2001), кінофестиваль «Французьке кіно сьогодні» (Le Cinema Francais, Moscou, 2001, 2002, 2003).

У 2014 році підтримав проросійські протести у Харкові та був одним зі 100 підписантів так званого «Звернення 100» — відеозвернення харків'ян-сепаратистів, які закликали провести референдум про приєднання Харкова до Росії, а сам Миславський порівнював українців до нацистів і натякав на їхні, нібито, наміри здійснити новий Голокост.[1][первинне джерело]. Це звернення тиражувалось на антиукраїнських сайтах[2] і навіть рупорами російської пропаганди за кордоном[3]. Після цього Миславського було додано до бази даних сайту «Миротворець» за заяви, які центром «Миротворець» кваліфіковані як посягання на територіальну цілісність України.[4]

Виступ Мисловського про «переслідування євреїв» майданівцями відбувся в контексті ширшої, оркестрованої з Москви, кампанії дискредитації Майдану, спроб розіграти «єврейську карту», представити протести проти антинародної політики Януковича за кордоном, у тому числі у Кнесеті Ізраїлю, як, нібито, антиєврейські погроми. Твердження про «зростання антисемітизму і неонацизму в Україні, а також ймовірну загрозу для безпеки єврейської громади»[5], було оцінене, як провокація широким колом єврейських культурних і громадських діячів України та Ізраїлю. Паралельно звучали також заклики від представників єврейських кіл до Путіна залишити Україну в спокої і не привласнювати собі права «захищати» євреїв та «русскоязичних»[6].

Премії і нагородиРедагувати

  • Лауреат премії журналу «Киноведческие записки» «За дипломну роботу ВДІКу» (Москва, 1992).
  • У 1997 році нагороджений Грамотою Національної спілки кінематографістів України та Асоціації діячів кіноосвіти України за пропаганду кіномистецтва в пресі і на телебаченні.
  • Лауреат Всеукраїнського телевізійного конкурсу «Золота хвиля» (1999).
  • Лауреат Регіонального рейтингу «Харків'янин року-2001» (2002).
  • Дипломант III Міжнародного правозахисного кінофестивалю «Сходи» (2009).
  • Гран-прі Міжнародної асоціації діячів літератури і мистецтва GLORIA (Німеччина) в номінації «кіно» (2020).

МонографіїРедагувати

Україномовні

СтаттіРедагувати

Україномовні
  • Починалося с «живої фотографії» // Соціалістична Харківщина. 1984. 26 серпня.
  • Перші кіносеанси в Харкові // Соціалістична Харківщина. 1985. 27 серпня.
  • Довженко — художник // Соціалістична Харківщина. 1985. 29 грудня.
  • Кінематограф і Харків // Прапор (Харків). 1989. № 2. С. 153—158.
  • Даріо Ардженто: чорний янгол — білий янгол // Kino-Коло (Київ). 2003. Осінь (19). С. 43–48.
  • Цінність факту: перше десятиліття кіно в Україні // Кіно-Театр (Київ). 2006. № 4. С. 35–36.
  • Перше десятиліття ігрового кінематографа в Україні (1907—1917 рр.) // Нариси з історії кіномистецтва України. Київ: Кінотехнологія, 2006. С. 9–52.
  • Актриса з «Тіней…» // Kino-Коло (Київ). 2008. Весна-літо (37–38). С. 144—149.
  • Кінематограф Радянської України в період громадянської війни // Культура України. Вип. 40. Х.: ХДАК. 2013. С. 231—239.
  • Виробництво кіноустаткування в Україні в 20-ті роки // Матеріали VІІ круглого столу «Український кінематограф: минуле, сьогодення, перспективи», 5 лютого 2015 р., м. Київ. К.: КиМУ, 2015. С. 172—187.
  • Хронологія формування нормативно-правової бази ВУФКУ // Матеріали ІІ круглого столу «Чубасівські читання», 12 березня 2015 р., м. Київ. К.: КиМУ, 2015. С. 183—213.
  • Клубний кінопрокат в Україні (1922—1930) // Історія, теорія і практика екранних мистецтв, театру, засобів масових комунікацій, медіапедагогіки: колективна монографія. К.: КиМУ, 2015. Т. 2. С. 77–175.
  • Побутові фільми в українському кінематографі 1927-1930-х років // Вісник ХДАДМ. Х.: ХДАДМ, 2015. № 8. С. 91-95.
  • Фільми для дітей в українському кінематографі 1920-х років // Матеріали VІІ круглого столу «Перспективи розвитку екранних мистецтв в Україні», 27 листопада 2015 р., м. Київ. К.: КиМУ, 2015. С. 69–82.
  • Кіноосвіта в Україні в 1920-х рр // Культура України. Х.: ХДАК, 2016. Вип. 53. С. 186—194.
  • Кадрова політика ВУФКУ в 1920-ті роки //Вісник ХДАДМ. Х.: ХДАДМ 2017. № 1. С. 136—140
  • «Діяльність Олександра Шуба на посаді голови правління ВУФКУ в 1927—1928 рр.» // Х.: Вісник ХДАДМ, Традиції і новації № 4, 2016 р.
  • «Одинадцятий»: новаторський фільм Дзиґи Вертова // Evropský filozofický a historický diskurz. Praha, 2017. Volume 3. Issue 2. Р. 44–49.
  • Товариство друзів радянського кіно в Україні в 1920-х роках // Evropský filozofický a historický diskurz. Praha, 2017. Volume 3. Issue 3. Р. 84–90.
  • Творчи зв'язки театру і кінематографу в Україні в 1920-х роках // Evropský filozofický a historický diskurz. Praha, 2017. Volume 3. Issue 4. Р. 71–77.
  • Фільми на інтернаціональні теми в українському кінематографі 1920-х рр. // Ґенеза ідей і динаміка розвитку екранних мистецтв: колект. моногр. К.: Видав. центр КНУКіМ, 2019. Т. 7. С. 132—158.
  • Фільми про національні меншини в українському кінематографі 1920-х рр. // Мистецтвознавство. Соціальні комунікації. Медіапедагогіка: колективна монографія. К.: КНУКіМ, 2019. Т. 7. С. 74–88.
  • Кіновиробництво російських компаній на території України в роки громадянської війни // Мистецтвознавство. Соціальні комунікації. Медіапедагогіка: колективна монографія. К.: КНУКіМ, 2019. Т. 8. С. 58–106.
  • Сучасники про фiльм О. Довженка "Земля": рiзноплановiсть дискусiй // Аудiовiзуальне мистецтво i виробництво: досвiд, проблеми та перспективи: колективна монографiя. К.: КНУКiМ, 2021. Т. 9. С. 191-205.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати