Відкрити головне меню

Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький)

Вознесенський чоловічий монастир у Переяслав-Хмельницькому — один із найвизначніших архітектурних ансамблів доби Гетьманщини, пам'ятка архітектури національного значення.

Вознесенський чоловічий монастир
Назва на честь: Вознесіння Господнє
Taras Shevchenko painting 0208.jpg
Малюнок Т. Шевченка «Вознесенський собор в Переяславі», 1845

50°04′23″ пн. ш. 31°27′41″ сх. д. / 50.0732500° пн. ш. 31.4615000° сх. д. / 50.0732500; 31.4615000Координати: 50°04′23″ пн. ш. 31°27′41″ сх. д. / 50.0732500° пн. ш. 31.4615000° сх. д. / 50.0732500; 31.4615000
Статус Пам'ятка архітектури національного значення, музей
Країна

Україна Україна

Розташування Київська обл., Переяслав-Хмельницький, вул. Г. Сковороди, 54
Конфесія УПЦ МП
Тип будівлі Культові
Архітектурний стиль українське бароко
Будівництво 1695 — 1700
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький). Карта розташування: Україна
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький)
Вознесенський монастир (Переяслав-Хмельницький) (Україна)

Вознесенський монастир у Вікісховищі?

Монастир розташований в історичному передмісті Переяслав-Хмельницького з виходом на центральний майдан. Вознесенський собор і дзвіниця є головними архітектурними домінантами в забудові і ландшафті — їх добре видно звідусіль, навіть з протилежного берега Дніпра.

Архітектурний комплекс монастиря входять до складу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Зміст

ІсторіяРедагувати

 
Вознесенський монастир у Переяславі. Кінець ХІХ ст.

Ансамбль Вознесенського монастиря почав формуватися з моменту будівництва Вознесенського собору. Собор був збудований протягом 16951700 років коштом гетьмана Івана Мазепи.

У 1738 р. на території монастиря був відкритий колегіум, який розмістився у дерев'яній будівлі. Однак у 1748 р. сталася пожежа, яка знищила всі дерев'яні будівлі монастиря. Нова цегляна споруда колегіуму постала у 17531757роках завдяки Переяславському єпископу Івану Козловичу[1]. Остаточно ансамбль було сформовано після будівництва дзвіниці у 17701776 роках. У 1782 р. до східного боку дзвіниці прибудували Варваринську церкву[2] .

У жовтні 1766 р. до собору для поховання було перенесено із Млієва голову страченого польською владою ктитора Данила Кушніра[3]. 8 березня 1994 р. синод УПЦ (МП) причислив його до лику святих.

У кінці XVIII — початку XIX ст. із східного боку монастирської території був побудований двоповерховий корпус. Нижній поверх займали торгові ряди, верхній — бурса (гуртожиток), а з кінця XIX ст. — монастирська школа. Монастир був обнесений високою цегляною стіною. У 1916 р. торгові ряди зі школою згоріли, а їхні рештки були розібрані.

Під час Другої світової війни була знищена Варваринська церква, що примикала до дзвіниці. Постраждали і всі інші споруди монастиря. Їх відновлення проводилося у 19541964 роках. У 1970 р. у будівлі колегіуму був відкритий музей Григорія Сковороди[4]. У приміщенні Вознесенського собору у 1975 р. була розгорнута діорама «Битва за Дніпро»[5] (худ. Мальцев П., Присєкін М.). На полотні довжиною 28 і висотою 7 метрів зображено момент масової переправи радянських військ через Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року.

Архітектурний комплексРедагувати

Нині комплекс складається з Вознесенського собору (музей-діорама), дзвіниці і колегіуму (музей Г. Сковороди).

Вознесенський соборРедагувати

Вознесенський собор — яскрава пам'ятка у стилі українського бароко. Цегляний, тинькований, дев'ятикамерний. Увінчує будівлю купол на дуже високому гранчастому барабані. Рамена хреста завершені високими хвилястої форми фронтонами. Стіни розчленовані пласкими розкрепованими пілястрами. Портали і ліпні обрамлення вікон і барабану купола були виконані у першій третині XVIII ст. під час ремонту.

ДзвіницяРедагувати

Дзвіниця вирішена у стилі українського бароко[6] з певним впливом класицизму. Цегляна, тинькована, в плані наближається до квадрата з увігнутими сторонами, триярусна, завершена куполом. Перший ярус із арковим отвором, рустований. Яруси увінчують розкреповані карнизи. Будівлю прикрашають колони і пілястри (у другому ярусі іонічні, у третьому — коринфські).

КолегіумРедагувати

Колегіум цегляний, тинькований, витягнутий в плані, з трьома окремими входами, обрамленими порталами з ліпниною (рослинний орнамент та символи наук). Чотири великі аудиторії перекриті напівциркульними склепіннями з розпалубками над великими вікнами.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Українська культура під впливом Церкви та упадок її. Архів оригіналу за 28 вересень 2011. Процитовано 20 серпень 2011. 
  2. Китайгородський культовий комплекс XVIII ст. Архів оригіналу за 1 лютий 2016. Процитовано 20 серпень 2011. 
  3. Ластовський, Валерій (2008). Між суспільством і державою (українська). Київ: Фенікс, НКПІКЗ. с. 204. ISBN 978-966-651-665-0. 
  4. Філософське натхнення[недоступне посилання з травень 2019]
  5. "Діарама «Битва за Дніпро»
  6. «Українське бароко»

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Вечерський В. В. Українські монастирі. — К.: Наш час, 2008. — 400 с.: — іл.