Веремієнко Кузьма Микитович

український біохімік

Верем́ієнко або Верем́еєнко Кузьма Микитович (14 листопада 1921(19211114), Любечанинів, Чернігівська губернія, УРСР — 28 лютого 2006, Київ, Україна) — український біохімік. Доктор біологічних наук (1965), професор (1967), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1989). Дослідник протеолізу, протеаз та їх інгібіторів. Вперше в світі незалежно відкрив інгібітори протеаз плазми крові ссавців α1-антитрипсин та α2-макроглобулін.

Кузьма Микитович Веремієнко
Меморіальна дошка Кузьмі Веремієнку на корпусі Інституту отоларингології НАМН України (2008)
Меморіальна дошка Кузьмі Веремієнку на корпусі Інституту отоларингології НАМН України (2008)
Народився 14 листопада 1921(1921-11-14)
Любечанинів, Чернігівська губернія, УРСР
Помер 28 лютого 2006(2006-02-28) (84 роки)
Київ, Україна
Місце проживання УРСР, Україна
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність біохімік
Alma mater Київський медичний стоматологічний інститут
Галузь біохімія, ензимологія
Заклад Інститут біохімії АН УРСР, Київський медичний інститут, Інститут отоларингології ім. А. С. Коломійченка НАМН України
Посада завідувач лабораторії, головний науковий співробітник
Звання професор
Ступінь доктор біологічних наук
Науковий керівник Володимир Беліцер
Відомі учні Віктор Досенко
Членство Українське біохімічне товариство
Відомий завдяки: дослідженням протеаз та їх інгібіторів
У шлюбі з Олександра Кизим
Нагороди Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки Орден Богдана Хмельницького III ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Орден Жовтневої Революції

БіографіяРедагувати

У 1939 році закінчив середню школу, в жовтні був призваний до армії, де служив до 1947 року, учасник Другої світової війни. У 1942—1945 році був командиром артилерійської батареї, нагороджений більш ніж 20 орденами й медалями.[1]

У 1951 році закінчив Київський медичний стоматологічний інститут. Після закінчення поступив до аспірантури Інституту біохімії АН УРСР, де до 1954 року навчався під керівництвом Володимира Беліцера. У 1954—1961 року працював у Київському медичному інституті. 1955 року захистив дисертацію кандидата біологічних наук за темою «Отримання та дослідження властивостей високоочищеного препарату пепсину».[1]

З 1961 року Веремієнко очолював лабораторію біохімії Інституту отоларингології МОЗ УРСР. 1965 року захистив дисертацію доктора біологічних наук на тему «Протеїнази підшлункової залози та їх інгібітори».[1]

Наукові дослідженняРедагувати

Веремієнко вперше описав два інгібітори протеаз у плазмі крові: α1-антитрипсин та α2-макроглобулін.[1]

НагородиРедагувати

Вшанування пам'ятіРедагувати

У 2008 році на корпусі Інституту отоларингології за адресою вулиця Зоологічна № 3 встановлено меморіальну дошку Кузьмі Веремієнку.[3]

Наукові публікаціїРедагувати

  • Протеолитические ферменты поджелудочной железы и их применение в клинике. К., 1967
  • Ферменты протеолиза и их ингибиторы в медицинской практике. К., 1971
  • Кининовая система. К., 1977
  • Ферменты в оториноларингологии. К., 1980
  • Протеолиз в норме и при патологии. К., 1988 (співавт.)
  • Клинические проблемы фибринолиза. К., 1993 (співавт.)
  • Роль протеолиза в инвазии и метастазировании злокачественных опухолей // Журн. АМНУ. 2002. Т. 8, № 2.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Виленский Ю. Огонь на себя: Повесть о Кузьме Веремеенко. К., 2002.(рос.)

ДжерелаРедагувати