Вели́ка держа́ва  — неофіційна назва держави, яка завдяки своєму військово-політичному потенціалу справляє великий вплив на систему міжнародних та міжнародно-правових відносин.

Держави за впливом на міжнародні відносини, 2009 р.:
   Великий
   Регіональний
   Локальний
Оцінка найбільших економік світу (ВВП) від 1000 до 2003 року.[1]

Історія поняття ред.

 
Віденський конгрес великих держав

Саме поняття дуже давнє і виникало щоразу, коли в певному регіоні одночасно тривалий час існувало кілька незалежних держав порівнянної могутності в оточені менших, слабших та залежних від них. Найдавнішим відомим випадком фактичного використання поняття «велика держава» є Родючий Півмісяць, де в II тисячолітті до нашої ери вперше склалася система дипломатії, в якій провідну роль відігравало кілька найбільших держав, які визнавали окремий статус одне одного та нижчий статус інших.

 
Велика трійка на Ялтинській конференції: Черчилль, Рузвельт та Сталін

З часу Віденського конгресу 1815 р. до шістдесятих років Великими державами називались п'ять європейських країн: Велика Британія, Франція, Австрія, Пруссія та Росія, вони мали найбільший політичний вплив на життя Європи. Пізніше з 1870 р. до Великих держав доєдналась Італія[2].

Після Другої світової війни Великими державами вважались постійні члени Ради Безпеки ООН: СРСР, США, Велика Британія, Франція та Китай (Республіка Китай до 1971, з 1971 КНР)[3]. Велике значення мав «ядерний статус», що забезпечував додатковий вплив у світі.

Статутом ООН на Великі держави покладається головна відповідальність за підтримання миру і загальної безпеки у світі. У наш час (2011) активно обговорюється необхідність реформування Ради Безпеки ООН. Німеччина, Японія, Індія, Бразилія та ПАР розглядаються як найвірогідніші кандидати в число постійних членів розширеного складу Ради Безпеки ООН.

«Але справа в тому, що завдання людства полягає тепер не в тому, щоб утворити великі держави, а в тому, щоб знищити великі держави, ті, від яких походять усі лиха народів, а поєднати всі народи в одну сім'ю без поділу на держави і ворожнечі, що випливає з такого поділу.»[4]

Історичний склад ред.

Склад Великих держав за датою
1815 1878 1939 1945 Початок 21 ст.[5]

Примітка.
виділені наддержави
підкреслені ядерні держави

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. За: Maddison A (2007), Contours of the World Economy I-2030AD, Oxford University Press, ISBN 978-0199227204
  2. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 17 травня 2009. 
  3. Велика радянська енциклопедія. Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 17 травня 2009. 
  4. Лев Толстой: До італійців
  5. Encarta Encyclopedia. Архів оригіналу за 1 листопада 2009. Процитовано 17 травня 2009. 

Джерела ред.

Література ред.

  • О. Коппель. Велика держава // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 88 ISBN 978-966-611-818-2.
  • О. А. Коппель. Велика держава // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 — Т. 1. — 760 с. ISBN 966-316-039-X

Посилання ред.