Відкрити головне меню

Великомасштабна структура Всесвіту

Великомасштабна структура Всесвіту як вона виглядає з нашої Галактики за даними огляду SDSS. Яскравість кожної точки відображає щільність розподілу галактик на відповідному напрямку у перетинах постійної товщини (10 Мпк), які послідовно змінюються. У міру переходу до віддаленіших ділянок лінійний масштаб зображень зростає, а видимий розмір структур, як здається, зменшується. Яскрава пляма в нижній частині картини — Велика Стіна Слоуна.
Версія з більшою роздільною здатністю - http://commons.wikimedia.org/wiki/File:Universe_Large-Scale.gif.

Великомасштабна структура Всесвіту в космології — розподіл галактик та їх скупчень у просторі[1].


ІсторіяРедагувати

Вже на початку XX століття було відомо, що зорі групуються в зоряні скупчення. Після відкриття Едвіном Хабблом цефеїд у галактиці Андромеди стало зрозуміло, що зоряні системи, подібні до нашого Чумацького Шляху, існують і поза його межами. 1933 року було відомо про існування 25 групп і скупчень галактик[2].

Існування структур більшого розміру тривалий час не розглядалося, хоча таку пропозицію висловив ще Джон Гершель 1864 року. Він звернув увагу, що майже третина скупчень з опублікованого ним Загального каталогу зосереджена на невеликій ділянці неба поблизу сузір'я Діви й припустив, що вони утворюють сферичну систему із центром у цьому сузір'ї, а Чумацький Шлях перебуває на периферії цього утворення. Відстані до скупчень тоді ще не були відомі, тож таке припущення було швидше здогадкою, однак воно доволі точно описує Місцеве надскупчення за сучасними даними[2].

До великої кількості скупчень у цьому напрямку намагався привернути увагу Харлоу Шеплі. У своїй лекції 1934 року він назвав цю структуру супергалактикою (англ. supergalaxy in Virgo)[3]. Пізніше таким позначенням користувався також Жерар де Вокулер[4]. Також Шеплі звернув увагу на дві віддалені хмари галактик у сузір'ї Центавра та в сузір'ї Годинника. За розмірами вони перевищували скупчення галактик. Однак, його погляди не здобули визнання, і лише не так давно стало зрозуміло, що Шеплі був правий[2].

Прорив у вивченні розподілу галактик у просторі було здійснено після публікації «Другого огляду яскравих галактик» (RC2, 1975 рік)[5]. За його даними М. Йїевеер та Я. Ейнасто побудували тривимірні карти, на яких було видно не лише надскупчення галактик, а й галактичні нитки навколо порожнин[6][2]. Теорію утворення такої «комірчастої» структури передбачив Я. Б. Зельдович[1] за кілька років до її відкриття астрономами. Основною причиною виникнення неоднорідності є гравітаційна нестійкість. Майже однорідний спочатку розподіл маси у Всесвіті за рахунок гравітаційної нестійкості концентрується[7] на каустиках.

Можна було б припустити, що ця ієрархія поширюється на структури вищого рівня, але в 1990Маргарет Геллер і Джон Хунра з'ясували, що на масштабах близько 300 мегапарсек Всесвіт практично однорідний[8][відсутнє в джерелі].

За сучасними уявленнями, Всесвіт являє собою сукупність досить плоских «стін», розділених ділянками, в яких практично немає спостережуваної речовини. Ці ділянки назвали войдами (від англ. voids — порожнеча), вони мають розмір близько сотні мегапарсек. Першою спостережуваною стіною стала Велика Стіна CfA2, яка перебуває на відстані 200 мільйонів світлових років. Вона має розмір близько 500 млн св. років і товщину всього 15 млн св. років. Її видно з ребра і вона виглядає досить вузькою смугою, що пролягає на значній частині неба[2].

Розташування Землі у структурі ВсесвітуРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Великомасштабна структура Всесвіту // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 67—68. — ISBN 966-613-263-X.
  2. а б в г д Макаров
  3. Shapley, H. (jun 1934). On some structural features of the metagalaxy (George Darwin Lecture). Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 94: 791–816. Bibcode:1934MNRAS..94..791S. doi:10.1093/mnras/94.9.791. 
  4. de Vaucouleurs, Gerard (feb 1953). Evidence for a local supergalaxy. Astronomical Journal 58: 30. doi:10.1086/106805. 
  5. de Vaucouleurs, G.; de Vaucouleurs, A.; Corwin, H. G., Jr. (1976). Second reference catalogue of bright galaxies. Containing information on 4,364 galaxies with references to papers published between 1964 and 1975.. Austin, TX (USA): University of Texas Press. с. 6 + 396. Bibcode:1976srcb.book.....D. 
  6. Mihkel Jôeveer. Has the Universe the Cell Structure? — In: The Large Scale Structure of the Universe : [англ.] / Mihkel Jôeveer, Jaan Einasto ; Malcolm S. Longair, J. Einasto // International Astronomical Union Symposia. — 11 b/w illustrations. — Springer Netherlands, 1978. — Т. 79. — P. 241—251. — ISBN 978-94-009-9843-8. — ISSN 1743-9213.
  7. Космология (2001), §6.5. Сценарий формирования крупномасштабной структуры Вселенной
  8. GELLER MARGARET J.; HUCHRA JOHN P. Mapping the Universe // Science. — American Association for the Advancement of Science, 1989. — Т. 246 (17 листопада). — С. 897—903. — ISSN 0036-8075. — DOI:10.1126/science.246.4932.897.
  9. Tully, R. B. (1986-04-01). Alignment of clusters and galaxies on scales up to 0.1 C. The Astrophysical Journal 303: 25–38. Bibcode:1986ApJ...303...25T. doi:10.1086/164049. Процитовано 2011-05-03. 

ЛітератураРедагувати

  • Вавилова І. Б. Великомасштабна структура Всесвіту. Київ, РВЦ КУ. 1998. - 107 с.
  • Клыпин А.А., Сурдин В.Г. Крупномасштабная структура Вселенной. М., Знание. 1981. − 64 с.
  • Крупномасштабная структура Вселенной. М., 1981. − 515 с.
  • Пиблс Э. Ф. Д. Структура Вселенной в больших масштабах. М., Знание. 1983. − 408 с.
  • Bahcall N. A. (1996). Large scale structure of the universe. arXiv:astro-ph/9611116. 
  • Д.И.Макаров. Распределение галактик в местной Вселенной. Астронет. Процитовано 2017-12-28.  (рос.)

ПосиланняРедагувати