Pontifex Maximus, Великий понтифік — спочатку — вища жрецька посада в Стародавньому Римі, була довічна. У 753—712 рр. до н. е. посаду займали царі. Великий понтифік був головою Колегії понтифіків і керував так званим жрецьким царем (лат. rex sacrorum), фламінами і весталками. Якщо хтось із жерців або самих понтифіків порушував свої обов'язки, Великий понтифік накладав на нього штраф (multa). Хоча народ мав право критикувати рішення понтифіка, у відомих історикам випадках він їх підтримував. Великий понтифік вів також щорічні офіційні записи ознак (annales maximi). Так як Великий понтифік формально не був магістратом, він не носив тогу з пурпуровою облямівкою — його ознакою був залізний ніж (secespita). Для вибору Великого понтифіка в трибунатні коміції вибиралися за жеребом 17 з 35 триб і вони голосували поодинці. Цей порядок був скасований Суллою, але у 63 до н. е.. відновлений Лабіеном. Після Августа посада стала присвоюватися головним чином імператорам. Граціан 382 року скасував цей порядок. Пізніше Великими (Верховними) понтифіками стали титулуватися римські Папи, таким чином, посаду Великого Понтифіка можна вважати найдавнішою у Європі посадою, що безперервно функціює.

Статуя Августа, який приносить жертву (в образі Pontifex Maximus), Рим, Музей Пія-Климента

Великі понтифіки

ред.

Див. також

ред.