Велика Житомирська, 34-Б, 34-В

Адміністративно-офісні будинки — будівлі № 34-Б і 34-В, розташовані на території колишньої парафіяльної садиби Стрітенської церкви, на розі Великої Житомирської вулиці й Пейзажної алеї, біля Львівської площі (Київ).

Велика Житомирська, 34-Б, 34-В

Житомирська 34а фасадизм.jpg

50°27′20″ пн. ш. 30°30′32″ сх. д. / 50.45571944447222279° пн. ш. 30.50896944447222481° сх. д. / 50.45571944447222279; 30.50896944447222481Координати: 50°27′20″ пн. ш. 30°30′32″ сх. д. / 50.45571944447222279° пн. ш. 30.50896944447222481° сх. д. / 50.45571944447222279; 30.50896944447222481
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Тип будівля
Стиль неоготика і мінімалізм

CMNS: Велика Житомирська, 34-Б, 34-В у Вікісховищі

Наказом Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища № 14 від 30 грудня 1996 року флігель № 34-А внесли до списку щойновиявлених об'єктів культурної спадщини. Однак зрештою так і не поставили на облік пам'яток архітектури місцевого значення[1].

НумераціяРедагувати

Садиба розташовувалась між сучасними будинками № 34 і № 38. У другій половині ХІХ сторіччя на червоній ліній поставили одно- і двоповерховий будинки, які до 1980 року мали нумерацію № 36 і 38[2][3]. У глибині ділянки триповерховий будинок значився під номером 34-А. Після реконструкції і добудови нові споруди мають номери 34-Б і 34-В.

Парафіяльна садибаРедагувати

Садиба належала парафії Стрітенської церкви, яку збудували біля Жидівських (Львівських) воріт ще у часи спорудження Старокиївської фортеці в ХІ сторіччі[4]. У другій половині ХІХ сторіччя на території ділянки спорудили парафіяльні одно- і двоповерховий будинки.

На початку ХХ сторіччя приміщення будинку № 36 займало міське училище[2]. У 1910-х роках у глибині садиби звели триповерховий, цегляний флігель (№ 34-А), декорований архітектурними елементами у неоготичному стилі.

Тарас Шевченко й Іван СошенкоРедагувати

Одноповерховий парафіяльний будинок № 38 мав назву «Всіх скорботних радість». У подвір'ї був садок, з якого відкривався краєвид на Кожум'яки і Поділ[5][6].

У період будівництва нової кам'яної Стрітенської церкви у 1853—1861 роках у будівлі мешкав Іван Сошенко. Його тесть Василь Панов служив священиком у Стрітенській парафії й виклопотав для художника дозвіл розписати храм.

У серпні 1859 року до художника завітав Тарас Шевченко, який на той час оселився в хаті на Пріорці[7]. За деякими припущеннями, щоправда непідтвердженими джерелами, поет також приклав свою руку до розписів[4].

Спогади про перебування Тараса Шевченка в гостях у Івана Сошенка залишив біограф поета Михайло Чалий:

Тарас Григорович… багато жартував з верткою панною Леонтинкою, знайомою Сошенкової дружини, говорив компліменти «чорнявій Ганнусі» — племінниці Івана Максимовича, ділився своїми міркуваннями про різних літературних і художніх знаменитостей, кепкував зі «старого ледаща» — самого господаря і наостанку... заспівав кілька улюблених своїх пісень: «Зіроньку», «Сірії гуси» та інші. З дружиною Сошенка й панною Леонтиною весь час розмовляв по-польськи[8][9][10].

Знесення старих будинківРедагувати

Близько 1922 року садибу націоналізували більшовики.

Будинки № 36 і 38 (за тогочасною нумерацією) знесли у квітні — липні 1980 року[3]. Натомість нічого не спорудили і тут залишилась пустка.

Судові позовиРедагувати

У 1990-х роках через аварійний стан з будинку № 34-А виселили мешканців. 2015 року занедбані споруди без вікон і даху площею 550 і 630 квадратних метрів викупило товариство з обмеженою відповідальністю «Будстандарт»[11]. 19 березня 2019 року Департамент містобудування та архітектури КМДА своїм наказом видав містобудівні умови та обмеження для проєктування об'єкта. У документі зазначалось, що оскільки будівля розташована в історичному ареалі, ландшафтній, археологічній та архітектурній охоронних зонах, у межах буферної зони Софії Київської, внесеної до переліку пам'яток-об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, то запроваджуються певні обмеження на проведення будівельних робіт. Зокрема встановлена гранична висота будівлі, яка не повинна перевищувати 15 метрів[12].

20 листопада 2019 року головний інспектор будівельного нагляду Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України (ДАБІ) скасував рішення щодо містобудівних умов й обмежень, яке, на його думку, ухвалювалось з порушенням вимог законодавства у сфері містобудування. Забудовник оскаржив це рішення. 5 червня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив вимоги «Будстандарту» і скасував рішення ДАБІ від 20 листопада 2019 року[13][14].

Реконструкція будинку № 34-АРедагувати

У квітні 2020 року розпочалась реконструкція будинку № 34-А, проєкт якої розробили архітектори Станіслав Дьомін та Ігор Данілов. За словами архітекторів, новий об'єм передбачений «в сучасному стилі»[15]. Це — вимоги положень Венеційської хартії з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць 1964 року. Хартія застерігає від забудови європейських міст спорудами у псевдоісторичному стилі[16]. Віденський меморандум «Всесвітня спадщина та сучасна архітектура — управління історичним міським ландшафтом» так само виступає проти псевдоісторичного проєктування, оскільки воно спотворює як історію, так і сучасність[17]. Тому нову частину будівлі спорудили із сучасних будматеріалів. Вона контрастно підкреслює історичність старої будівлі, від якої залишили тільки фасади з боку Великої Житомирської вулиці і Пейзажної алеї[15]. Власне, фасадизм — світова практика й один зі шляхів збереження пам'яток архітектури.

ПриміткиРедагувати

  1. Будинок на Пейзажній алеї. Культурна спадщина Києва. Інформаційна База пам'яток. 2020. Процитовано 16 березня 2021. 
  2. а б Василь Галайба. Велика Житомирська вулиця, 1977-1980.
  3. а б Список власників садиб, 2020.
  4. а б Стрітенська церква, 2011.
  5. Слідами Кобзаря, 2012, с. 132—133.
  6. Володимир Жмир, 1996, с. 107—124.
  7. Іван Сошенко. Художник від сохи, 2019.
  8. Життя і твори Тараса Шевченка, 1882, с. 146—147.
  9. Біографія Тараса Шевченка за спогадами сучасників, 1958, с. 244—265.
  10. Спогади про Тараса Шевченка, 1982, с. 303—304.
  11. Суд зупинив рішення ДАБІ, яке заважало почати забудову офісами Пейзажної алеї, 2020.
  12. Наказ Департаменту містобудування та архітектури КМДА № 316. Департаменту містобудування та архітектури. 19 березня 2019. Процитовано 17 березня 2021. 
  13. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва № 89726789. Окружний адміністративний суд міста Києва. 5 червня 2020. Процитовано 17 березня 2021. 
  14. Дозвіл № ІУ 113200860272 ДАБІ. Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Процитовано 17 березня 2021. 
  15. а б Закинутий маєток на Пейзажній алеї, 2020.
  16. Міжнародна хартія з охорони й реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеційська хартія). Архів оригіналу за 8.09.2020. 
  17. Віденський меморандум. Архів оригіналу за 8.09.2020. 

ДжерелаРедагувати