Велика Горганська стіна
Вели́ка Горга́нська стіна́[2], вал Александра (Кизилалан)[3] (перс. آثار سد اسکندر (قزل آلان) — стародавня оборонна споруда в провінції Ґолестан, що у північно-східному Ірані[4]. Отримала назву за назвою міста Ґорґан після її археологічного дослідження в 1970-х роках.
| Велика Горганська стіна | |
|---|---|
|
| |
| 37°04′13″ пн. ш. 54°04′35″ сх. д. / 37.07038200002777728° пн. ш. 54.07655200002777462° сх. д.Координати: 37°04′13″ пн. ш. 54°04′35″ сх. д. / 37.07038200002777728° пн. ш. 54.07655200002777462° сх. д. | |
| Країна |
 Іран[1] |
| Розташування | Голестан[1] |
| Тип | фортифікаційна споруда[1] і лінія оборони[1] |
| Матеріал | цегла[1] |
| Стиль | сасанідська архітектураd[1] |
| Дата заснування | 420 |
  Велика Горганська стіна Велика Горганська стіна (Іран) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Історія та опис ред.
Стіна проходить уздовж північного берега річки Ґорґан. За часів ранньої античності область навколо стіни мала грецьку назву Гірканія. Місцеві народи називали її Червоною змією за кольором її цегли. У стародавні часи стіна захищала парфянські землі, зокрема, Каспійську браму від нападів кочівників північного степу.
Наразі немає єдиної думки щодо початку будівництва стіни. Низка археологів вказують на парфянський період, однак письмові джерела (наприклад, ат-Табарі[5]) повідомляють про зведення стіни в Ґурґані Сасанідами.
Стіна простягнулась з заходу на схід по лінії Ґорґанська затока — Пішкамарські гори. Її довжина становить 195 км, ширина — 6-10 метрів. Через кожних 10–15 км уздовж стіни розташовувались оборонні форти, загальним числом близько 40. У різні часи її обслуговував постійний гарнізон чисельністю від 10 до 30 тис. осіб.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е https://whc.unesco.org/en/tentativelists/6199/
- ↑ Игорь Семенов. «История и достопримечательности провинций Ирана» [Архівовано 4 квітня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Атлас мира / сост. и подгот. к изд. ПКО «Картография» в 2009 г. ; гл. ред. Г. В. Поздняк. — М. : ПКО «Картография»: Оникс, 2010. — 256 с. — ISBN 978-5-85120-295-7 (Картография). — ISBN 978-5-488-02609-4 (Оникс) (рос.)
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 14 лютого 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Tabari. The history of al-Tabarī (Ta'rīkh al-rusul wa'l-mulūk). Vol. 5. The Sasanides, the Byzantines, the Lakhmides and Yemen / Translated and annotated by C. E. Bosworth. N. Y., 1999. P. 152
|
Це незавершена стаття з історії Ірану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |