Вікіпедія

Убивство Джона Кеннеді

вбивство 35. Президента США в 1963. році
(Перенаправлено з Вбивство Джона Кеннеді)

Вбивство 35-го президента США Джона Кеннеді було скоєно в п'ятницю 22 листопада 1963 року в Далласі (штат Техас) о 12:30 за місцевим часом. Кеннеді був смертельно поранений пострілом з гвинтівки, коли він разом зі своєю дружиною Жаклін їхав в президентському кортежі по Елм-Стріт.

Вбивство Джона Ф. Кеннеді
Президент Кеннеді з дружиною Жаклін, та губернатор Техасу Джон Конналлі зі своєю дружиною Неллі, в президентському лімузині, за декілька хвилин до вбивства
Місце атаки США Ділі Плаза, Даллас, Техас
Координати 32°46′45″ пн. ш. 96°48′31″ зх. д. / 32.77903° пн. ш. 96.80867° зх. д. / 32.77903; -96.80867Координати: 32°46′45″ пн. ш. 96°48′31″ зх. д. / 32.77903° пн. ш. 96.80867° зх. д. / 32.77903; -96.80867
Мета атаки Джон Ф. Кеннеді
Дата 22 листопада 1963
12:30
Спосіб атаки снайперський постріл
Зброя Carcano Mod. 91
Загиблі Джон Ф. Кеннеді, Дж. Д. Тіппі
Поранені Джон Конналлі, Джеймс Таг
Організатори невідомо
Підозрювані Лі Гарві Освальд

Вбивство протягом десяти місяців розслідувала спеціально скликана комісія на чолі з головою Верховного суду США Ерлом Уорреном («Комісія Уоррена»), яка прийшла до висновку, що злочин було скоєно злочинцем-одинаком Лі Харві Освальдом. Наступні офіційні розслідування підтвердили, що вбивцею був Освальд, але, ймовірно, за ним стояли якісь змовники. Існує ряд конспірологічних теорій, що ставлять під сумнів висновки комісії Уоррена і представляють альтернативні версії вбивства, в тому числі змову американських або радянських спецслужб, однак жодна з них не була доведена. Соціологічні опитування показують, що переважна більшість опитаних американців (понад 70 %) не вірить в офіційну версію вбивства.[1][2]

Послідовність подій ред.

 
Маршрут проходження кортежу Кеннеді по Ділі Плаза
 
Фото, зроблене свідком Мері Мурман, через одну шосту частину секунди після фатального пострілу
 
Спецагент Секретної служби Клінт Хілл захищає пасажирів президентського лімузину після смертельних пострілів
 
Свідок Говард Бреннан сидить в тому ж місці навпроти Шкільного книгосховища в Техасі через чотири місяці після вбивства. Коло «А» вказує на місце, де він бачив, як Освальд стріляв в автоколону
 
Біла стрілка вказує на шосте вікно у Техаському книгосховищі, а біла стрілка на вулиці Елм-стріт - це місце, де куля потрапила в голову Кеннеді. Будівля праворуч від бібліотеки - «Дал-Текс»

Візит в Даллас ред.

 
«Розшукується за звинуваченням у державній зраді» — листівка, яка розповсюджувалась в Далласі напередодні прибуття Джона Кеннеді

Рішення про візит Кеннеді в Техас як один із етапів кампанії із підготовки до президентських виборів 1964 року було ухвалене 5 червня 1963 року, коли Кеннеді, віце-президент Ліндон Джонсон і губернатор Техасу Джон Конналлі зустрілися в готелі «Кортез» в Ель-Пасо.[3] Восени Кеннеді здійснив кілька поїздок Штатами.

12 листопада він заявив про важливість перемоги у Флориді і Техасі й розповів про свої плани здійснити візит в обидва штати у найближчі два тижні.[4] На попередніх виборах у 1960 році Кеннеді переміг у Техасі республіканця Річарда Ніксона в тому числі і завдяки тому, що кандидат у віце-президенти Ліндон Джонсон був уродженцем Техасу і представляв цей штат у Сенаті.

У жовтні, за місяць до запланованого візиту, представника США при ООН Едлая Стівенсона, який виступав в Далласі з промовою, атакувала група правих активістів з антиоонівськими гаслами. Одна з демонстранток вдарила його плакатом.[5][6] Агенти Секретної служби, які відвідували місто перед візитом Кеннеді, детально збирали дані про цей інцидент.[7]

Підготовка візиту була доручена губернатору Техасу. Маршрут руху кортежу по Далласу розробляли агенти Секретної служби, 19 листопада його опублікували у місцевих газетах міста.[8] Пунктом призначення кортежу був виставковий центр Далласа, де мав пройти урочистий бенкет.[9]

О першій годині тридцять хвилин 21 листопада Борт номер один з подружжям Кеннеді прибув в аеропорт Сан-Антоніо. Кеннеді відвідав розташовану там Школу аерокосмічної медицини ВПС США і ввечері того ж дня вилетів в Х'юстон. У Х'юстоні він виступив в Університеті Райса й відвідав бенкет на 3200 персон на честь члена Палати представників від Демократичної партії Альберта Томаса. Ніч американський президент провів в готелі міста Форт-Верт; вранці Борт номер один вилетів в Даллас.[10]

Вбивство ред.

22 листопада 1963 року о 11:35 за місцевим часом в Далаському аеропорту Лав-Філд приземлився літак ВПС США, в якому знаходився віце-президент Ліндон Джонсон. О 11:40 там же приземлився літак, в якому перебував Кеннеді (президент і віце-президент США традиційно літають на різних повітряних суднах для того, щоб в разі катастрофи країна не залишилася відразу без обох керівників). В 11:50 за місцевим часом кортеж попрямував з аеродрому в місто.

Президентський лімузин, в якому знаходилися агенти Секретної служби США Вільям Грір (за кермом) і Рой Келлерман (на пасажирському сидінні поруч з водієм), подружжя Кеннеді (на двох задніх сидіннях) і губернатор Техасу Джон Конналлі з дружиною Неллі (на двох додаткових середніх пасажирських сидіннях), їхав ближче до голови кортежу. За ним рухалася машина з агентами Секретної служби, за нею — машина, в якій їхав Ліндон Джонсон. Далі рухалися численні автомобілі з іншими членами делегації та журналістами. Погода в Далласі була сонячна і тепла. Пластиковий знімний дах з президентського автомобіля зняли, щоб городяни могли побачити свого президента.[11]

Рухаючись по Мейн-стріт, кортеж в'їхав в район Далласа під назвою Ділі Плаза і повернув направо, на Х'юстон-стріт. У цей момент Неллі Конналлі повернулась до Джона Кеннеді і запитала: «Пане президент, Ви не зможете сказати, що Даллас не любить Вас», на що Кеннеді відповів: «Ні, не можу». Ці слова стали останніми, коли-небудь промовлені президентом.[12][13]

На наступному перехресті лімузин повернув ліворуч, на Елм-стріт, здійснивши повільний 120-градусний поворот, й проїхав повз розташоване на розі Х'юстон-стріт і Елм-стріт шкільне книгосховище.[14] Рівно о 12:30 пролунали постріли.[15] Більшість свідків стверджують, що чули 3 постріли, хоча окремі з них повідомляли про 2 або 4, а деякі навіть про 5 або 6 пострілів.[16][17] Перша куля, згідно з офіційною версією, потрапила Джону Кеннеді в спину, пройшла наскрізь і вийшла через шию.[18] Він підійняв лікті і стиснув кулаки перед своїм обличчям, потім нахилився вперед і вліво.

В цей час Жаклін Кеннеді сиділа на лівому задньому сидінні лімузину, махаючи рукою радісному натовпу. Автомобіль рухався зі швидкістю 11,2 миль на годину. Незабаром після того, як кортеж повернув на Елм-стріт, вона почула звук, схожий на шум мотоцикла і крик губернатора. Перша леді США повернулася праворуч і побачила, що її чоловік, який підняв ліву руку до горла, має дивний вираз обличчя.[19]

Перша куля вразила, окрім самого Кеннеді, й губернатора Конналлі, який сидів попереду президента. Він отримав поранення в спину, праве зап'ястя і ліве стегно. У той же час, даючи свідчення комісії Уоррена, Конналлі розповідав, що був упевнений, що його поранили другим пострілом, якого він не чув. Дружина губернатора потягнула чоловіка вниз до себе на коліна і закрила рану. Це й врятувало його, не дозволивши повітрю потрапити в грудне поранення. Конналлі під час стрільби по президентському кортежу вигукнув: «О, ні, ні, ні. Боже мій, вони збираються усіх нас вбити».

Через п'ять секунд пролунав другий постріл.[20][21] Куля потрапила Кеннеді в голову, зробивши в правій частині його голови вихідний отвір розміром з кулак, так що частину салону забризкали фрагменти черепа, мозку і кров. Жаклін Кеннеді, побачивши закривавленого президента, вигукнула: «О, Боже мій, вони стріляють в мого чоловіка. Я люблю тебе, Джек».[19]

Відразу після пострілу, з автомобіля, що їхав відразу за президентським лімузином, вискочив агент Клінт Хілл, який наздогнав лімузин і спробував застрибнути в машину. Приблизно в той час, коли він досяг автомобіля президента, Хілл почув другий постріл, що стався через 5 секунд після першого. Агент вхопився за рукоятку, однак лімузин рвонув уперед, й Клінт Хілл втратив ґрунт під ногами. Він пробіг 3 або 4 кроки, і з другої спроби йому вдалось застрибнути в лімузин.[21]

Ще одною випадковою жертвою стрільби став свідок Джеймс Томас Таг, якого легко поранили у праву щоку, ймовірно осколком кулі, що відбилася від бордюру.

Після стрільби кортеж президента негайно прискорився і через п'ять хвилин смертельно пораненого Кеннеді доставили в Парклендський госпіталь, розташований в чотирьох милях від місця замаху.[22] Лікар, який оглянув Кеннеді, встановив, що той все ще був живий, і зробив перші заходи з надання екстреної допомоги.[23] Трохи пізніше прибув особистий лікар Кеннеді Джордж Грегорі Барклі, але в цей момент вже було очевидно, що спроби врятувати життя американського лідера були безрезультатні. О 13:00 була офіційно зафіксована смерть, що настала в результаті поранення голови; свідоцтво про смерть підписав особисто Барклі.[24] О 13:31 в Парклендській лікарні була скликана прес-конференція, на якій виконувач обов'язків прес-секретаря Білого дому Малколм Кілдафф повідомив про трагічну смерть президента.[25]

Через 10 хвилин Сенат США припинив роботу, хвилиною пізніше закрилася Нью-Йоркська фондова біржа. Відразу же після смерті Кеннеді міністр оборони Р. Макнамара наказав американським військам у країні та за кордоном підтримувати бойову готовність.[26] О 15:41 труну з тілом президента завантажили в літак, що прямував до Вашингтона, доставивши тіло президента через 2 години. Через 1 годину 20 хвилин після смертельного пострілу в Кеннеді поліція заарештувала підозрюваного Лі Харві Освальда. О 20:00 йому пред'явили офіційні звинувачення. Після смерті Кеннеді віце-президент США Ліндон Джонсон автоматично став президентом. Він приніс присягу на борту президентського літака в аеропорту Далласа о 14:30 і в той же день розпочав виконувати обов'язки глави держави.

Жаклін Кеннеді наполягла, щоб похорони чоловіка відбулися за тією самою процедурою, за якою ховали А. Лінкольна.[26]

 
Панорама вулиці Елм-стріт

Лі Гарві Освальд ред.

 
Фото Джека Рубі, за частку секунди, перед вбивством Освальда, якого супроводжують поліцейські детективи

Один із очевидців, Говард Бреннан, який в момент стрільби перебував навпроти книгосховища, розповів поліцейським, що після першого пострілу глянув на згадану будівлю, де, на його думку, було джерело шуму, і побачив у вікні шостого поверху людину, яка стріляла.[27] Коли Бреннан давав свідчення поліції, з книгосховища вийшов службовець на прізвище Джармен, який підтвердив, що чув постріли зсередини.[28] Інший співробітник, Рой Трулі, повідомив поліції, що його підлеглий Лі Гарві Освальд залишив будівлю відразу після пострілів. Крім того він повідомив його ім'я і домашню адресу.[29]

Як встановила комісія Уоррена, Освальд залишив зброю за ящиками і відразу покинув будівлю незадовго до того, як воно було оточено поліцією. Приблизно о першій годині дня Освальд дістався додому, але пробув там недовго.[30] Коли Освальд йшов по вулиці, його зупинив патрульний Дж. Д. Тіппіт. Він вийшов з машини, і Освальд убив його чотирма пострілами з револьвера. Незабаром після цього Освальда затримали в кінотеатрі. З моменту поранення Кеннеді пройшла година і двадцять хвилин. Освальд намагався вистрілити в поліцейського, але був затриманий.[31] Тієї ж ночі поліція пред'явила йому звинувачення у вбивстві Кеннеді і Тіппіта. Він повністю заперечував свою провину. Два дні потому, 24 листопада 1963 року, Освальд, який виходив з поліцейської дільниці у супроводі правохронців, був застрелений власником нічного клубу Джеком Рубі. З даної причини вина Освальда так і не була ні доведена, ні спростована в судовому порядку.

Знаряддя вбивства ред.

 
Карабін Освальда
 
6,5-мм куля, виявлена в Парклендському госпіталі. Імовірно, саме вона поранила Кеннеді і Конна

Знаряддям вбивства Джона Кеннеді вважається карабін Каркано M91/38[en] калібру 6,5 мм італійського виробництва з телескопічним прицілом (нерідко не зовсім правильно званий Манліхер-Каркано). Він був виявлений поліцейським Сеймуром Вайцманом і помічником шерифа Юджином Буном на шостому поверсі книгосховища серед коробок з книгами.[32]

Освальд придбав стару гвинтівку в березні 1963 року за фальшивим іменем А. Хайделл (англ. A. Hidell) поштою. Гвинтівка була доставлена ​​в абонентську скриньку, яку Освальд орендував в Далласі з жовтня 1962 року.[33] Також в січні 1963 року він придбав револьвер, з якого був застрелений поліцейський Тіппіт. На допиті в поліцейській дільниці Далласа Освальд заперечував, що взагалі коли-небудь купував гвинтівку.[34]

У Лабораторії балістичних досліджень Армії США проводилися випробування, метою яких полягала у визначенні, чи може стрілець з тією підготовкою, яку отримав Освальд під час служби в морській піхоті, і з такими ж результатами, які на тренуваннях показував Освальд, за порівнюваний час зробити три постріли з такої ж відстані по мішені, як зробив головний підозрюваний.[35] В експерименті брали участь троє стрільців (двоє цивільних і один військовий), не знайомих з цією моделлю гвинтівки. Їм потрібно було виконати за два постріли по трьох мішенях, які перебували на відстані 175 футів (53 м), 240 фут (73 м) і 265 фут (81 м). Результатом стали шість з шести попадань по першій мішені, два з шести — по другій і п'ять з шести — по третій. У першій серії три стрільці витратили 4,6, 6,75 і 8,25 секунд відповідно, у другій — 5,15, 6,75 і 8,25 секунд.[36]

Похорон Джона Кеннеді ред.

 
Труна з тілом Кеннеді в Східному залі Білого дому
 
Винесення труни з будівлі Капітолію

Після проведення розтину тіло Кеннеді було доставлено в Білий дім, і протягом наступних 24 годин воно знаходилося в Східному залі. За рішенням Жаклін Кеннеді під час церемонії прощання і похорону тіло знаходилося в закритій труні і до похорону поруч з ним постійно перебудвали два католицькі священики. О 10:30 ранку в суботу була відслужена меса. Після цього до тіла були допущені родичі, близькі друзі і високопоставлені політики, в тому числі екс-президенти Трумен і Ейзенхауер.

У неділю 24 листопада кінний екіпаж доставив труну в будівлю Капітолію, де відбулося прощання з президентом. До встановленої в Капітолії труни вишикувалася жива черга з приблизно 250 000 чоловік, тому двері Капітолію залишалися відкритими всю ніч. Церемонію також відвідали багато голів держав і урядів. Єдиною країною соціалістичного табору, яка направила свого представника, став Радянський Союз, від якого в церемонії взяв участь перший заступник голови Ради міністрів Анастас Мікоян.[37] The New York Times писала: «У Москві була північ, коли в будівлі посольства США пролунав дзвінок. Міністр закордонних справ Андрій Громико, який брав участь у переговорах із президентом з широкого спектра питань... повідомив послу США про своє потрясіння і висловив найщиріші співчуття американському народу».[38]

Похорон відбувся в понеділок 25 листопада, його оголосили загальнонаціональним днем ​​жалоби. Процесія від Капітолію попрямувала до собору Святого Матвія; вздовж вулиць по маршруту катафалка вишикувалося близько 800 000 чоловік. На чолі йшли Жаклін Кеннеді і брати президента Роберт і Едвард. Маленькі діти президента, Кароліна і Джон Кеннеді-молодший, якому в день похорону виповнилося три роки, їхали в лімузині трохи позаду. Після меси в соборі процесія рушила до Арлінгтонського національного кладовища. Труна була доставлена ​​на гарматному лафеті, перед яким вели чорного жеребця. У стременах були чоботи, спрямовані шпорами вперед, а носком назад. Саме так ховали Авраама Лінкольна. Труну опустили в землю о 15:34 за місцевим часом, тоді ж Жаклін Кеннеді запалила на могилі вічний вогонь. Вся церемонія, починаючи з руху процесії від Капітолію і закінчуючи похоронами, транслювалася трьома загальнонаціональними каналами в прямому ефірі і без перерви (в тому числі і без реклами).

Свідки, знімання і записи з місця вбивства ред.

 
Кадр з фільму Абрахама Запрудера
 
228-й кадр фільму. Президент поранений в шию

Під час руху кортежу по Далласу не велося прямих радіо- або телетрансляцій, оскільки більшість журналістів чекало кортеж біля виставкового центру. Нечисленні журналісти, що супроводжували його, розміщувалися в хвості у декількох машинах з пресою. Ближче всіх до місця вбивства були 22-річні Гейл і Білл Ньюмани. Вони стояли з двома дітьми на тротуарі в декількох метрах від президента, коли пролунали постріли. Стів Елліс (Steve Ellis), дядько Гейла, був сержантом на чолі мотоциклістів кортежу. Ньюмани махали йому рукою, коли пролунали два постріли, які вони прийняли за петарди. Президент дивно махнув рукою, але коли машина підійшла ближче, Білл побачив, що губернатор Конналлі весь у крові. Тут же пролунав третій постріл, від голови президента відлетіли шматки черепа і мозку. Жоден інший свідок не бачив прямого попадання у Кеннеді своїми очима так близько[39][40].

Вбивство було знято на побутову кінокамеру очевидцем Абрахамом Запрудером. Його 26-секундне знімання здобуло популярність як «фільм Абрахама Запрудера». Фільм практично відразу придбав журнал «Лайф», і в номері від 29 листопада було опубліковано близько тридцяти кадрів. Перша демонстрація фільму по телебаченню відбулася тільки в 1975 році.

 
Жінка, знана як Леді Бабушка

Крім Абрахама Запрудера достовірно відомо про не менш ніж тридцять осіб, які фотографували та знімали на кіноплівку рух президентського кортежу в той час, коли почалася стрілянина. Троє очевидців (Орвілл Нікс, Мері Мачмор і Чарльз Бронсон) теж зняли на плівку момент, коли Кеннеді отримав смертельне поранення, але вони знаходилися на менш вигідній позиції в порівнянні з Запрудером. Єдиним професійним фотографом, що не перебував у кортежі, був репортер Ассошіейтед Прес Джеймс «Айк» Олтджен. Коли пролунав другий постріл, Олтджен знаходився близько до лімузину і налаштував фотоапарат, щоб зробити знімок. Але він був настільки вражений побаченим, що не зміг натиснути на кнопку спуску[41].

Одна із жінок, які знімали кортеж президента, продовжувала робити це і після пострілів, однак згодом ні її, ні зроблене нею знімання виявити не вдалося; вона отримала умовну назву Леді Бабушка. Своє прізвисько отримала через хустку, схожу на ті, що носять на голові російські жінки старшого віку (у буквальному перекладі з російської бабушка — бабуся).

Поліція Далласа записувала переговори по радіо. У день візиту Кеннеді поліцейські використовували дві частоти: одну — для зв'язку з поточних питань, а друга використовувалась спеціально для забезпечення руху президентського кортежу. У наступних розслідуваннях важливу роль зіграв аудіозапис, зроблений зі встановленою на одному з поліцейських мотоциклів радіостанції. Експерти з акустики, які вивчили плівку, зробили висновок, що на ній може бути записаний ще один постріл, зроблений кимось між другим і третім пострілами Освальда, але куля пролетіла повз ціль. Як найімовірнішим місцезнаходженням другого снайпера вказувалася огорожа на трав'яному пагорбі праворуч від Елм-стріт. Зокрема, на підставі цього запису Комітет Палати представників США з убивств зробив висновок, що злочин організувала певна група, в якій Освальд був тільки одним із виконавців[42][43].

Розслідування ред.

Після десятимісячного розслідування — з листопада 1963 р. по вересень 1964 — Комісія Воррена дійшла висновку, що Кеннеді убитий одинаком Лі Харві Освальдом, і що Джек Рубі також діяв сам, коли убив Освальда, перш ніж постав перед судом.[44]

Хоча висновки Комісії були спочатку підтримані більшістю американського народу,[45] опитування, проведені в період між 1966 і 2003 роками, показали, що приблизно 80% американців підозрюють, що присутня змова чи приховування фактів.[46][47] Опитування CBS News 1998 р. показало, що 76% американців вважають, Президент був убитий в результаті змови.[48] Опитування AP 2013 р. хоча й зобразило падіння, проте більш ніж 59% опитаних, як і раніше, вважають, що більш ніж одна людина була причетна до вбивства президента.[49][50] Опитування Gallup середини листопада 2013-го показало, що 61% вірять у змову та 30% вважають, що Освальд зробив це наодинці.[51]

На відміну від висновків комісії Воррена Комітет Палати представників США з убивств (HSCA) підсумував у 1978 р., що Кеннеді був, ймовірно, убитий в результаті змови. Комітет не визначив будь-яку іншу особу чи групу в причетності до вбивства, крім Освальда, але конкретно було заявлено, що ЦРУ, Радянський Союз, організована злочинність, а також кілька інших груп не були залучені, хоча й не могли виключити участь окремих членів цих груп. Вбивство Кеннеді досі є предметом широкого обговорення, воно породило безліч теорій змови й альтернативних сценаріїв.

24 липня 2017 у відкритий доступ виклали 3810 документів, 441 з яких раніше був повністю засекречений, а решта публікувалися в підредагованому вигляді. В числі опублікованих матеріалів — 17 аудіофайлів із записами допитів офіцера КДБ Юрія Носенка, котрий втік з Радянського Союзу до США в 1964 році.[52] Носенко стверджував, що займався справою Лі Харві Освальда, коли той перебував в СРСР. Допити Носенко пройшли в січні, лютому і липні 1964 року. Документи опубліковані відповідно до закону 1992 року, які розкривають усі матеріали про вбивство Джона Кеннеді протягом 25-річного терміну[53]. Відомо, що окремі документи були знищені: наприклад, досье на Освальда, складене військовою розвідкою, було знищено в 1973 році.[54] У 2018 році Дональд Трамп повідомив, що частина документів буде розсекречена аж після 26 жовтня 2021 року.[55][56]

Фільми та серіали ред.

  1. «Джон Ф. Кеннеді: Постріли у Далласі», 1991, художній фільм (США, Франція)
  2. «Кеннеді»[57], 2011, міні-серіал (Канада, США)
  3. «Паркленд», 2013, художній фільм (США)
  4. "11.22.63",2016, міні-серіал (США)

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Gary Langer. Legacy of Suspicion. ABC. Перевірено 4 жовтня 2008. Архівовано з першоджерела 29 лютого 2012.
  2. ↑ Jarrett Murphy. 40 Years Later: Who Killed JFK?. CBS. Перевірено 8 жовтня 2008. Архівовано з першоджерела 29 лютого 2012.
  3. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Планирование визита в Техас
  4. ↑ November 22, 1963: Death of the President. John F. Kennedy Library. Перевірено 10 жовтня 2008. Архівовано з першоджерела 29 лютого 2012.
  5. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Даллас накануне визита
  6. ↑ Peter Applebom. 25 Years After the Death of Kennedy, Dallas Looks at Its Changed Image. John F. Kennedy Library. Перевірено 10 жовтня 2008. Архівовано з першоджерела 29 лютого 2012.
  7. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Действия спецслужб накануне поездки
  8. ↑ Changed Motorcade Route in Dallas?
  9. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Банкет
  10. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Посещение других городов Техаса
  11. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Прибытие в Даллас
  12. ↑ Показания Джона Конналли комиссии Уоррена, том 4, стр. 131—132.
  13. ↑ Показания Нелли Конналли комиссии Уоррена, том 4, стр. 147.
  14. ↑ Warren Commission Report Chapter 3. National Archives (англ.). 15 серпня 2016. Процитовано 2 липня 2017.
  15. ↑ Доклад комиссии Уоррена Chapter 2: The Assassination(англ.). The U.S. National Archives and Records Administration (24 September 1964). Перевірено 8 серпня 2015. Архівовано з першоджерела 27 грудня 2005.
  16. ↑ Dealey Plaza Earwitnesses
  17. ↑ Доклад комиссии Уоррена: количество выстрелов
  18. ↑ Показания Джона Конналли комиссии Уоррена, том 4, стр. 133.
  19. ↑ а б Chapter 2. National Archives (англ.). 15 серпня 2016. Процитовано 2 липня 2017.
  20. ↑ Показания Роя Келлермана комиссии Уоррена, том 2, стр. 76
  21. ↑ а б Показания Клинтона Хилла комиссии Уоррена, том 2, стр. 139
  22. ↑ Доклад комиссии Уоррена: движение до госпиталя
  23. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Уход за Кеннеди в госпитале
  24. ↑ Свидетельство о смерти Джона Кеннеди
  25. ↑ Биография Малколма Килдаффа
  26. ↑ а б Ігор Шаров. Характери Нового світу. - К.: Арт Економі, 2018. – С. 327. ISBN 978-617-7289-69-1
  27. ↑ Показания Ховарда Бреннана комиссии Уоррена, том 3, стр.143-144
  28. ↑ Показания Джеймса Джармена комиссии Уоррена, том 3, стр. 207—208
  29. ↑ Показания Роя Трули комиссии Уоррена, том 3 стр. 230
  30. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Перемещения Освальда после того, как он покинул книгохранилище
  31. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Арест Освальда
  32. ↑ Показания Юджина Буна комиссии Уоррена, том 3, стр. 293
  33. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Приобретение винтовки
  34. ↑ Доклад комиссии Уоррена: Освальд о приобретении винтовки
  35. ↑ Показания Роналда Симмонса комиссии Уоррена, том 4, стр. 441—451
  36. ↑ Показания Роналда Симмонса комиссии Уоррена, том 4, стр. 446
  37. ↑ 1963: John F Kennedy is laid to rest. BBC. — On this day: November, 25. Перевірено 6 листопада 2008. Архівовано з першоджерела 29 лютого 2012.
  38. ↑ Ігор Шаров. Характери Нового світу. - К.: Арт Економі, 2018. – С. 328. ISBN 978-617-7289-69-1
  39. ↑ The Sixth Floor Museum at Dealey Plaza. Interviews by Name. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 2 липня 2017.
  40. ↑ Ilta Sanomat Teema Kennedy JFK/2013-43. Интервью с участниками событий в 2013 Они видели всю драму в Далласе (фин.) [Архівовано 2015-11-17 у Wayback Machine.]
  41. ↑ Показания Джеймса Олтджена комиссии Уоррена, том 7, с. 518.
  42. ↑ Доклад комитета Палаты Представителей США по убийствам, с. 68—71.
  43. ↑ Доклад комитета Палаты Представителей США по убийствам, с. 80—84.
  44. ↑ Report of the President's Commission on the Assassination of President Kennedy, Chapter 1: Summary and Conclusions
  45. ↑ The Warren Commission, The Truth, and Arlen Specter. Greater Philadelphia Magazine. University of Rhode Island [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.].
  46. ↑ John F. Kennedy's Assassination Leaves a Legacy of Suspicion. ABC News
  47. ↑ 40 Years Later: Who Killed JFK?. CBS News
  48. ↑ CBS Poll: JFK Conspiracy Lives. CBS News
  49. ↑ New Poll Finds that Belief in Conspiracy Still Strong, But Slipping Slightly. Associated Press. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 6 лютого 2015.
  50. ↑ Poll: Continued belief in JFK conspiracy. CBS News. Associated Press
  51. ↑ Majority in U.S. Still Believe JFK Killed in a Conspiracy: Mafia, federal government top list of potential conspirators. Gallup, Inc. Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 6 лютого 2015.
  52. ↑ В США обнародовали показания агента КГБ по делу об убийстве Джона Кеннеди. РБК. 24 липня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  53. ↑ Национальный архив США опубликовал показания перебежчика из КГБ по делу об убийстве Джона Кеннеди. Meduza. 25 липня 2017. Процитовано 22 вересня 2017.
  54. ↑ Доклад комитета Палаты представителей США по убийствам, Часть C, с. 222—224.
  55. ↑ Pruitt, Sarah. Trump Holds Some JFK Assassination Files Back, Sets New 3-Year Deadline. HISTORY (англ.).
  56. ↑ National Archives Releases JFK Assassination Records. 26 жовтня 2017.
  57. ↑ The Kennedys (TV Mini-Series 2011– ), процитовано 26 червня 2017

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Убивство Джона Кеннеді
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Убивство_Джона_Кеннеді&oldid=41853553