Ваґаші[1] (яп. 和菓子, わがし) — традиційні японські солодощі, які часто подаються з чаєм. При їх створенні використовуються натуральні продукти: бобові (в основному червона квасоля — адзукі, рис, різні види батату, агар-агар (рослинний желатин), каштани, різні трави та чаї.[2]

Ваґасі
Дата створення / заснування 710
Зображення
Країна походження  Японія
Кухня японська кухня
Протилежне Західне кондитерствоd
CMNS: Ваґасі у Вікісховищі

Японські солодощі відрізняються менш солодким смаком, ніж звичні для європейців солодощі. Вони навіть можуть здатися людям, які до них не звикли, геть несолодкими.

Основні види ред.

  • Анко — паста з адзукі (квасоля дрібна червона) — використовується як начинка для різних виробів.
  • Аманатто — сушені боби в цукровій глазурі (див. Натто)
  • Анміцу — шматочки охолодженого желе з агар-агар з фруктами з солодкою поливкою
  • Аме — вид карамелі, виготовлений з крохмалю і цукру
  • Варабімочі — шматочки прозорого тіста, виготовленого із варабі (молодих пагонів папороті). Подається з солодким соєвим борошном кінако і сиропом з паленого цукру куроміцу
  • Дораякі — два круглих бісквіти з начинкою з анко
  • Імаґаваякі — смажений пиріжок з начинкою із анко
  • Йокан — пастила з солодкуватої бобової пасти і агар-агар
  • Карукан
  • Кінкато — цукрова карамель
  • Кінцуба — смажений пиріжок з прісного тіста з начинкою з анко
  • Манджю — пиріжки, запечені в формі, з різноманітною солодкою начинкою
  • Монака — дві тонкі хрусткі вафлі з начинкою з анко
  • Рисів'яники (мочі) — рисові тістечка або коржики з вареного товченого рису.
    • Ботамочі — рисів'яники, ззовні покриті пастою з квасолі адзукі анко
    • Гюхі — більш м'який різновид рисів'яників. Як правило, готується з суміші рису і рисового борошна
    • Дайфуку — основний вид рисів'яників, начинений анко
    • Данґо — шматочки рисів'яників, нанизані на дерев'яні шпажки і политі сиропом
    • Кашівамочі — рисів'яники, обгорнуті в солені листки дуба
    • Вишневий рисів'яник (сакура-мочі) — рисів'яники (мочі), обгорнуті в мариновані листки японської вишні (сакура).
    • Ханабірамочі — плоскі, червоні й білі, рисів'яники обгорнуті навколо анко і зацукрованого гобо (японський їстівний лопух)
    • Юкімі дайфуку — бренд морозива в рисовому тісті.
  • Смажений рисів'яник (сембей) — сухе печиво, аналог крекерів.
  • Нерікірі — тістечка з білої квасолевої пасти, цукру і гюхі (див. вище) або тертого нагаімо (вид гірського ямсу)
  • Ракуґан — тверді цукерки з великим вмістом цукру, використовуються під час чайної церемонії — див. Чайна церемонія
  • Уїро — приготоване на парі тістечко з рисового борошна і цукру, схоже з рисів'яниками
  • Шіруко (також дзендзай) — традиційний новорічний суп з солодкої квасолі з рисів'яниками
  • Шьогато — зацукрований імбир

Історія ред.

В період Яйой (300 р до н. е. — 300 р н. е.) як природні «солодощі» японці вживали в їжу свіжі фрукти, ягоди й горіхи. Але вже в епоху Нара (710—794) з Китаю разом з буддизмом передавалася й технологія обробки рису, і на Японських островах також почали виготовляти рисів'яники та данґо. В той час вони були рідкісними й дорогими ласощами, які навряд чи зміг би собі дозволити середньостатистичний японець, тому рисові пиріжки в основному використовувались під час релігійних ритуалів. Канони класичних солодощів в основному склалися в епоху Нара.

На схилі періоду Муроматі (1336—1573) японське кондитерське мистецтво зазнало суттєвих змін. Японія вступила в торгові відносини з Португалією та Іспанією, які стали для неї джерелом нових рецептів та інгредієнтів. Солодщі стали значно різноманітнішими та цікавими. Зокрема, при їх виготовленні став використовуватися цукор, що значно полегшило завдання кондитерів — адже раніше солодкість досягалась через інші компоненти, наприклад квасолі адзукі або сушених фруктів.

До початку періоду Едо (1603—1867) мистецтво солодощів вже повноцінно розвивалось і вдосконалювалось. У великих містах, таких як Едо і Кіото, виробники солодощів щосили конкурували між собою, а їхня продукція стала доступною для людей всіх класів. Солодощі тієї епохи практично ідентичні тим, що випускаються в Японії тепер. Крім цього, розширилась сфера впливу їх вживання: тістечка стали невіддільною частиною чайної церемонії, поширеним подарунком.

В період Мейджі (1868—1912) на японські солодощі сильно вплинули західні солодощі, які з'явилися в Японії. Власне, саме слово «ваґаші» — «ва» (яп.  — японський) — увійшло в лексикон жителів тільки в роки Тайсьо (1912—1926), щоб відрізнити споконвічно японські солодощі від привезених із-за кордону. Сучасні японські солодощі часто поєднують в собі традиційні і західні елементи, але в цілому бачення кондитерського мистецтва, безумовно, залишається типово японським.

Мистецтво ред.

В Японії кажуть, що солодощі — найпривабливіша частина в мистецтві японської кулінарії. І це, перш за все тому, що кожне тістечко зроблено вручну за допомогою кінчиків пальців вмілих рук майстра і частки душі, яку він вкладає в свій витвір.

Як музичний твір неможливо зіграти однаково декілька раз, так неможливо створити однакові солодощі. В людини є п'ять відчуттів — зір, смак, нюх, дотик, слух. Цими відчуттями ми живемо і пізнаємо світ. Подивившись, ми бачимо красу. Спробувавши, ми відчуваємо смак. Взявши в руки, доторкнувшись кінчиком язика, ми смакуємо. Ці три відчуття ми задіюємо, коли їмо звичайну їжу, але солодощі — це мистецтво. В чому ж проявляються інші два відчуття? Запах солодощів — це запах природи. Всі рослини пахнуть по-різному — і рис, і квасоля, і м'ята, і імбир, і незрівнянний запах зеленого чаю, знайомий кожному японцю з дитинства. Саме аромат природи ми вдихаємо, підносячи до губ солодощі.

День солодощів ред.

Японія — країна, яка дуже дбайливо ставиться до своєї історії, традицій. Щоб зберегти традиції приготування японських солодощів, в 1979 р. був назначений день японських солодощів, який святкується 16 червня. Історія цього свята бере початок в період Хеян. 848 року Японія була охоплена епідемією, і якось 16 червня імператор, зібравши 16 різних солодощів, приніс їх в жертву богам, молячись про дарування здоров'я своїй країні. Відтоді на це свято заведено пригощати друзів і близьких 16 різними видами солодощів і молитися про здоров'я і сімейне блогополуччя.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Всесвіт — Том 9–10, — С.57
  2. Gordenker, Alice, «So What the Heck is That?: Wagashi», Japan Times, 20 January 2011, p. 11.

Посилання ред.