Відкрити головне меню

Вашківці (Сокирянський район)

Вашкі́вці (в минулому — Васківці, Васкоуці) — село в Україні, центр Вашковецької сільської територіальної громади Сокирянського району Чернівецької області.

село Вашківці
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Сокирянський район
Рада/громада Вашковецька сільська громада
Код КОАТУУ 7324082001
Облікова картка Вашківці 
Основні дані
Перша згадка 1651
Населення 3662
Поштовий індекс 60222
Телефонний код +380 3739
Географічні дані
Географічні координати 48°24′21″ пн. ш. 27°07′37″ сх. д. / 48.40583° пн. ш. 27.12694° сх. д. / 48.40583; 27.12694Координати: 48°24′21″ пн. ш. 27°07′37″ сх. д. / 48.40583° пн. ш. 27.12694° сх. д. / 48.40583; 27.12694
Середня висота
над рівнем моря
252 м
Відстань до
обласного центру
121 км
Відстань до
районного центру
30 км
Місцева влада
Адреса ради 60222, с. Вашківці, тел. 45-0-17
Сільський голова Романенко Валерій Васильович
Карта
Вашківці. Карта розташування: Україна
Вашківці
Вашківці
Вашківці. Карта розташування: Чернівецька область
Вашківці
Вашківці

Відстань до райцентру становить 30 км і проходить шляхом місцевого значення та автошляхом Р63.

Загальні відомостіРедагувати

Село лежить майже на кордоні Чернівецької області України з Молдовою. Тут діє пропускний пункт Ґріманкауць (Бричанський район) — Вашківці.

Історія селаРедагувати

У писемних джерелах вперше Вашківці згадуються 22 серпня 1651 року. Тоді також було подано повний документальний опис села. Його назва походить від чоловічого імені Васко (розмовне — Вашко).

Першими поселенцями були вихідці із сусідніх сіл Корманя, Молодове та інших, яких привіз сюди поміщик. Та скоро значна частина селян повтікала назад. В умовах феодального свавілля Вашківці майже не зростали. Через 120 років після заснування села тут налічувалося всього 37 дворів. Перші дані про юридичний стан і заняття жителів села стосуються періоду приєднання Бессарабії до Росії. На цей час Вашківці належали поміщику Костянтину Казиміру. Після проведення реформи у 1877 році поміщику Казиміру у Вашківцях належало 2073 десятини орної землі і 518 десятин лісу, в той час як у користуванні 350 селянських дворів перебувало всього 1914 десятини орної землі, а лісу не було взагалі.

За даними на 1859 рік у власницькому селі Васкоуці Хотинського повіту Бессарабської губернії мешкало 1108 осіб (573 чоловічої статі та 535 — жіночої), налічувалось 186 дворових господарств, існувала православна церква[1].

Розвиток капіталістичних відносин сприяв посиленому соціальному розшаруванню села. У 1883-84 рр. у Вашківцях з 352 селянських господарств 114 (32 %) залишались безземельними, майже половина не мала власної великої рогатої худоби і змушена була орендувати землю у поміщиків. Тяжке економічне становище селян, яке поєднувалось із політичним безправ'ям, примушувало людей кидати свої оселі і йти шукати кращої долі на чужині. На початку XX століття із села понад 10 родин виїхало на заробітки. Щодо освітньої ситуації, то маємо свідчення, що у 1883–1884 роках із 1780 жителів села лише 30 вміли читати і писати. В церковнопарафіяльній школі, яка діяла в той період навчалося 18 хлопчиків.

Станом на 1886 рік у власницькому селі Романкоуцької волості мешкало 1625 осіб, налічувалось 287 дворових господарств, існували православна церква, школа та цегельний завод[2].

В роки І світової війни у Вашківцях розміщувались найближчі тилові російські частини 8-ї армії Південно-Західного фронту. Війна призвела до ще більшого погіршення становища селян. У січні 1918 року у Вашківцях було встановлено владу Рад, однак у лютому цього ж року село окупували австро-німецькі війська. У листопаді цього ж року на зміну одним окупантам прийшли інші — румунські. Було відновлено поміщицьке землеволодіння, систему відробітків.

28 червня 1940 року жителі села урочисто зустріли воїнів Червоної Армії. Після визволення Вашківці були підпорядковані Бричанській волості Хотинського повіту, а пізніше Сокирянському району Чернівецької області. У Вашківцях розпочала діяльність сільська Рада депутатів трудящих.

З початком Другої світової війни близько 350 жителів села пішли на фронт. 27 березня 1944 року частини 42-ї гвардійської Прилуцької ордена Леніна і ордена Б.Хмельницького Червонопрапорної дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. Боброва визволили Вашківці. Одразу після вигнання нацистів відновила свою роботу Вашковецька сільська рада, головою якої став І. Г. Добровольський. Почалася відбудова зруйнованого господарства. У 1947 році було створено перший колгосп ім. Жданова. У 1950 році чотири новоутворені колгоспи були укрупнені в один — ім. газети «Правда», а з 1963 року — у колгосп «Маяк».

ГербРедагувати

  • Герб румунського періоду: герб зображував в зеленому полі білу голову бика, внизу — срібний хвилястий пояс. Щит увінчаний срібною міською короною з трьома вежками.

Уродженці селаРедагувати

  • Вамуш Ірина Андріївна.- (* 10.02.1929, с. Вашківці)- новатор сільськогосподарського виробництва. Їй присвоєно звання "Найкращий тваринник області 1977 року", "Майстер золоті руки" (1979). Премійовано автомобілем "Москвич-412". Нагороджена бронзовою, срібною і золотою медаллями ВДНХ, орденами Трудового Червоного Прапора (1973) та Леніна (1975). Номінант видання "Вони прославили Буковину". - Чернівці, 2010. - ISBN 978-966-181-049-4.
  • Вамуш Михайло Іванович- Закінчив Чернівецький медичний інститут. Ортопед-травматолог Сокирянської центральної районної лікарні.
  • Голяк-Костишина Надія Олексіївна. -(*08.08.1941, с. Вашківці) - новатор сільськогосподарського виробництва, громадський діяч. Очолювла молодіжну ланку в рільничій бригаді колгоспу "Маяк". Обиралася депутатом сільської і Сокирянської районної Рад. Працювала головою сільської ради. Нагороджена золотою меддаллю ВДНХ,орденом Леніна (1966).
  • Гросул Василь Іванович. - (*07.01.1922, с. Вашківці) - новатор сільськогосподарського виробництва. працював трактористом, бригадиром тракторної брикїгади, комбайнером. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1975) та Леніна (1976), золотою меддалю ВДНХ.
  • Жарко Микола Степанович.- (*05.1947, с. Вашківці) - професійний музикант, диригент, музикознавець, доцент. Працював на посаді військового диригента з'єднання на Уралі під Свердловськом, очолював оркестр так званого "Белполку" у Мінську. Був організатором створення військово-оркестрової служби Внутрішніх військ Білорусі. У 2008 р. оркестр гастролював у Франції, де М. С. Жарка удостоїли звання почесного громадянина міста Бічука. Очолює кафедру духових інструментів у Білоруському державному університеті. Намінант енциклопедичного словника-довідника "Літературно-мистецька Сокирянщина" (Юхим Гусар. Дністровий зорепад. - Чернівці: ВІЦ "Місто", 2010. - С. 40-41).
  • Лисай Ганна Василівна. - (*1938, с. Вашківці) - новатор сільськогоподарського виролбництва. Удостоєна звання "Майстер золоті руки", нагороджена двлма срібними і золотою меддалями ВДНХ, медаллю "За доблесну працю", орденами Трудового Червоного Прапора та Леніна (1973).
  • Федоряк Юрій Васильович. -(*23.07.1964) - художник, іконописець, реставратор. Закінчив художню школу у м. Бричани Республіки Молдова, Вижницьке училище прикладного мистецтва, Вище художнє промислове училище ім. В. І. Мухіної у Санкт-Петербурзі і одержав кваліфікацію художника з обробки металу. Працював викладачем різних художніх дисциплін у вузах і ліцеях Санкт-Петербурга. У 2000 році німецька компанія "Рургаз" запросила до співпраці і він став майстром-реставратором Янтарної кімнати у колишньому Царському Селі, нині м. Пушкіно неподалік Санкт-Петербурга.
  • Чорний Олександр Дмитрович.- 24.07.1951, с. Вашківці) - український письменник, журналіст і фольклорист, краєзнавець. Закінчив Хотинський сільськогосподарський технікум, факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Працював у Сокирянській районній газеті "Дністрові зорі" літпрацівником, завідуючим відділом, заступником редактора, відтак - редактором районної газети "Радянська Верховина" (згодом перейменована на "Вижницькі обрії"), старшим випусковим у Чернівцяхв редакції газети "Від Дністра до Карпат", керівником Сокирянського філіалу видавництва "Прут". З 1992 р. - директор Сокирянської районної друкарні, яку очолював майже 20 років. Він - організатор створення і перший директор Сокирянського районного історичного музею (2011-2015), понад 10 років очолював районну організацію Національної спілки журналістів України. Був ініціатором заснування і редактором газети "Педагогічна думка". Автор і співавтор книг: "Диво твориться душею", "Новодністровськ засвічує вогні", "Сердечно Вас вітаєм", "Палітра наших слів". З-під його пера вийшли грунтовні історико-публіцистичні видання "Вашківці на сивих вітрах минувшини" (2009), "Місто, де сходить сонце" (2010), "У царстві коболчинського глечика" (2011), "Сокирянська бистрина" (2011), "Не загубились села у віках" (2014) та інші. Указом Презедента України №338/2016 Про відзначення державними нагородами з нагоди 25-ї річниці незалежності України О.Д. Чорному присвоєно звання "Заслужений журналіст України".

Визначні пам'яткиРедагувати

  • Свято-Михайлівська православна церква, 1888 року, збудована за кошти місцевого поміщика Костянтина Казиміра. Діюча. УПЦ-МП.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Бессарабская область. Список населенных мест по сведениям 1859 года. Санкт-Петербург, 1861 (рос.), (код 1085)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)