Василь Васильович Порик (французи називають Борик) (нар. 17 лютого 1920, Соломирка — пом. 22 липня 1944, Аррас, Франція; партизанські псевдоніми «Базиль», «лейтенант Громовий», «росіянин з Дрокура»)  — активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти німецьких окупантів у Північній Франції, член Центрального комітету радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії, Герой Радянського Союзу (1964, посмертно).

Василь Васильович Порик
Василь Васильович Порик.jpg
Прізвисько укр. «Базиль»,
укр. «лейтенант Громовий»
укр. «росіянин з Дрокура»
Народження 17 лютого 1920(1920-02-17)
Соломирка, Літинський повіт, Подільська губернія
Смерть 22 липня 1944(1944-07-22) (24 роки)
Аррас, Райхкомісаріат Белгії та Північної Франції
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Роки служби 19391944
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Звання CCCP army Rank lejtnant infobox.svg Лейтенант
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна
CMNS: Порик Василь Васильович на Вікісховищі
Пам'ятник на могилі Василя Порика в Енен-Бомоні

Зміст

Ранні рокиРедагувати

Народився 17 лютого 1920 року в селі Соломирка, нині село Порик Хмільницького району Вінницької області, в селянській родині. Українець. Член ВКП(б) з 1941 року. Закінчив сільськогосподарський технікум.

У Червоній Армії з 1939 року. У 1941 році закінчив Харківське військове піхотне училище.

Участь у Другій світовій війніРедагувати

На початку Німецько-радянської війни лейтенант Василь Порик перебував у складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Йому, як і багатьом іншим бійцям і командирам випала доля стати бранцем «Уманської ями». Радянські воїни, оточені чисельно переважними силами супротивника, боролися до останнього набою, а коли набої скінчилися — пішли в рукопашний бій. Біля Василя Порика вибухнув ворожий снаряд, через що його було контужено та взято в полон. Полонені в урочищі Уманська яма утримувалися просто неба за гострої нестачі їжі та води, десятки солдатів помирали щодня. За найменшу провину полонених розстрілювали. У серпні тих, що вижили, розподілили по концтаборах в Польщі та Німеччині.

Влітку 1942 року В. Порик разом із сотнями інших військовополонених відправлено в нацистський концтабір Бомон у провінції Артуа, департаменту Па-де-Кале (Франція). Тут йому довелося тяжко працювати на шахтах.

Життя у концтаборі БомонРедагувати

У таборі Василь Порик був старшим наглядачем. Користувався цілковитою довірою німецького командування та мав право вільно виходити до міста. Але одночасно він був одним із керівників підпільної групи "Комітет радянських патріотів" і груп з підготовки втечі. Завдяки можливості спілкуватися з місцевим населенням, був встановлений зв'язок з французькими комуністами, учасниками руху Опору. Разом з ними був організований Центральний Комітет Радянських Військовополонених, під керівництвом радянського офіцерв Марка Слободзинського (хто скривався під цим ім'ям невідомо до цих пір) і члену ЦК французької компартії радянського емігранта Бориса Матліна, відомого під ім'ям полковник Лярош. Партизани під керівництвом Порика здійснювали нічні вилазки з табору, пошкоджували залізничні колії і пускали під укіс ешелони з награбованим вугіллям. Приклад бомонівців знаходив широкий відгук в інших таборах північних департаментів.

6 серпня 1943 року підпільний комітет табору Бомон звернувся до ув'язнених із закликом до збройної боротьби. У зверненні зазначалося: «Встановлюйте контакт із французькими патріотами..., тікайте з таборів і приєднуйтеся до загонів партизанів, разом із французькими товаришами боріться проти нашого спільного ворога — кривавого фашизму». Це звернення розповсюдили по всіх таборах департаментів Нор і Па-де-Кале, і воно сприяло піднесенню боротьби радянських людей у цій частині Франції. Саботаж набрав широкого розмаху. Псувалися шахтні транспортні засоби, інструменти, електроустаткування, повітряні насоси, завалювалися породою штреки. Комітет Бомона створив 11 диверсійних груп, які виводили з ладу вугільні шахти.

12 серпня 1943 року в містечку Бомон відбулася нарада представників багатьох підпільних організацій, де було створено міжтабірний комітет, головою якого став Василь Порик. На початок 1944 року у десяти таборах півночі діяли загони, які об'єднували понад 220 бійців. У березні 1944 року гестапо натрапило на слід Порика, але він утік із табору і став членом французького штабу франтирерів і партизанів на півночі Франції. Порик бере участь у розробці планів бойових операцій, а деякими з них керує сам. У ніч з 21 на 22 квітня 1944 року партизанський загін під його командуванням розгромив табір Бомон, а 23 квітня — маршову колону гітлерівців. Василь Порик був одним із 10 членів центрального комітету, об'єднувавшого близько 20 регіональних підпільних комітетів радянських військовополонених, які діяли на півночі та заході Франції і в Бельгії.

Партизанська діяльність у ФранціїРедагувати

Перебуваючи у Франції В. Порик вивчав французьку мову, і згодом міг нею спілкуватися.

В. Порик мав приятельські стосунки з французьким подружжям Гастона та Емілії Оффр, у квартирі яких часто переховувався від переслідування.

Після втечі з табору Василь Порик створив партизанський загін, що боровся з липня 1943 року проти німецьких окупантів у Північній Франції.На початку травня Порик із бойовими друзями Василем Доценком, Степаном Кондратюком і Василем Колесником виконували чергове завдання. У містечку Дрокур на явочній квартирі їх оточили фашисти. Доценко і Колесник загинули, пораненому Кондратюку Порик наказав вийти з бою і залишився сам. Закінчилися патрони, і після чотирьохгодинного бою пораненого в плече і ногу Порика взяли в полон. Гестапівці ув'язнили Порика в фортеці Сен-Нікез міста Арраса. Тяжко поранений, з кайданами на руках, він 4 травня здійснив фантастичну втечу з камери-одиночки через три мури, якими було огороджено двір фортеці. Могутня воля Порика виявилася сильнішою за тюремні мури. Ця втеча стала подвигом, про який складали легенди. Закривавленого Порика знайшла французька жінка, яка накормивши В. Порика, допомогла йому повернутися до партизан. Василь Порик називав її «моя французька мама». За голову В. Порика обіцяли мільйон франків, але французькі патріоти допомогли йому дістатися до Андре Люше — головного хірурга міської лікарні який прооперував Василя Порика. Перед самим приходом гестапівців французькі друзі-партизани встигли відправити Василя на підпільну квартиру за 20 кілометрів від Арраса.

У першій половині квітня 1944 року партизани загону Василя Порика висадили два поїзди, знищили: колону гітлерівців — понад 200 солдатів і офіцерів, охорону табору Бомон, і звільнили всіх в'язнів.

З 1944 року В. Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції.

14 липня 1944 року, під час святкування національного французького свята В. Порик організував мітинг серед французьких комуністів. Одягнений у форму лейтенанта французької армії, він звернувся до патріотів Франції із словами: [http://www.russian.kiev.ua/print.php?id=11607737 «Дорогі товариші, дозвольте мені передати вам дружній привіт від радянських патріотів. Пліч-о-пліч , разом з патріотами Франції ми ведемо боротьбу проти фашистів, і будемо боротися до кінця! Ми боремося за нашу радянську батьківщину та за свободу всіх народів світу. Ми просимо французький народ допомогти нам, щоб прискорити перемогу над фашизмом. Хай живе вільна Франція, хай живуть французькі і радянські патріоти!»]. Його промова була розтиражована та поширена серед французьких патріотів.

Загибель Василя ПорикаРедагувати

22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В. Порик разом з Василем Колесником потрапили у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і їх розстріляли. Поховано Порика у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (тепер не існує як адміністративна одиниця, бо 1971 року її об'єднано з Бомон-ан-Артуа — див. fr:Hénin-Beaumont).

Про загибель легендарного героя газета «Ліберте», яка вийшла у щойно звільненому місті Ліллі, в статті «Один з тих, хто загинув заради того, щоб жила Франція. Лейтенант Василь — Герой Червоної Армії!» писала: «Лейтенант Василь загинув. Василь — ім'я, яке було у всіх на вустах, ім'я, яке ми всі вимовляємо з повагою і захопленням... Василь боровся поруч із нашими партизанами і франтирерами... Він був прикладом самовідданості для франтирерів і партизанів, піонерів нашого безсмертного народного повстання»

НагородиРедагувати

За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німців у Франції в період Другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 року лейтенантові Радянської Армії Порику Василеві Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджено орденом Леніна. Вважається героєм Франції (з 1964 року). Слов'янський комітет Франції на честь представників слов'янських народів, що героїчно билися за визволення Франції, випустив поштову листівку, де поруч з Національним героєм французького народу Шарлем Дебаржем вміщені фото чеха Кунди, поляка Бурчинського, югослава Філіпіса і українця Порика.

ВшануванняРедагувати

Ім'я героя викарбувано на стіні Арраської фортеці серед інших імен борців французького Руху Опору; на його могилі в місті Енен-Бомон установлено пам'ятника. Виготовлено його було з глиби українського граніту вагою 7 тонн, скульптори В. Зноба і Г.Кальченко.. Пам’ятник було урочисто відкрито 18 лютого 1968 року. Від України представником був міністр освіти Юрій Даденков, очолював делегацію маршал Радянського Союзу Василь Соколовський. Надпис на пам’ятнику зробила наречена Василя Порика Галина Ткаченко: «Моєму нареченому Василю Борику, вродженому Порику, розстріляному в Аррасі 24 липня 1944 року». Також біля пам’ятника є таблички з надписом: «Нашому дорогому другу від товаришів». Пам'ятник отримав Гран-прі Парижської академії мистецтв.

На батьківщині В. В. Порика встановлено його погруддя і створено музей, в українських містах Києві, Вінниці, Хмельницькому ім'ям Героя Радянського Союзу Василя Порика названо вулиці, установлено меморіальні дошки.

 
Пам'янтик Василю Порику в селі Порик Вінницької області

Музей імені Василя ПорикаРедагувати

Музей був створений в жовтні 1972 року ініціативною групою, до якої входили представники обласного краєзнавчого музею, правління і парторганізація місцевого колгоспу «Україна», сільської Ради і школи. До липня 1978 року музей працював на громадських засадах. В липні 1978 року музей отримав статус державного. З грудня 1993 року він в підпорядкуванні Хмільницького районного відділу культури.

Основний фонд складає більше тисячі, науково-допоміжний фонд – 1320.

В музеї є експонати, що розповідають про національного Героя Польщі В.Тушевського, який народився в селі Порик.

У 2000 році музей було пограбовано, вкрадено ордени та медалі, посвідчення його побратимів-партизан, каска та інші експонати. Як виявилося, пограбування було здійснено місцевим жителем, не дивлячись на те що злодія було знайдено, дві нагороди поки так і не вдалося знайти. [1].

Діючий директор музею – Маценко Тетяна Миколаївна. 

Відображення у мистецтвіРедагувати

У шістдесяті роки ХХ ст. французький письменник Андре П'єрар (André Pierrard, 1916—1997) написав про Порика кіноповість «Юнак з трояндою» (фр. «Le jeune homme à la rose»), переклад якої надруковано в п'ятому числі журналу «Всесвіт» за 1967 рік.

У 1970 році на кіностудії О. Довженка було знято фільм «В'язні Бомону», де йдеться про подвиг Василя Порика.

Джерела та літератураРедагувати