Василь Павлович (писар господарський)
Василь Павлович (нар. на зламі 1420/1430 — пом. до 1496) — писар господарський канцелярії великого князя литовського й руського Казимира Ягеллончика.
Біографія ред.
Походив з руського боярського роду, представники якого осіли на Чернігівщині ще в кінці XIV століття. Син Павла Мишковича[1]. «З молодих літ» служив Казимиру Ягеллончику[2], від 1448 року — писарем господарським. У записах Литовської метрики він згадується як «Васко Павлович»[3].
Заслуги писаря були відзначені пожалуванням маєтку Деречин Слонімського повіту (не весь, а 10 «служб» Деречинської волості, що з часом склали село Кочин), який дістав завдяки одруженню з вдовою його колишнього власника, — Богдана Васьковича Дромутевича[2].
«Положив свою голову» на господарській службі. Мав сина Василя, також писаря великокнязівської канцелярії[2].
Походження і свояцтво ред.
Батько, боярин Павло Мишкович, знаний тим, що близько 1437 р. дістав від Свидригайла Ольгердовича замість Сновська Сіверського двір Хальче, що неподалік Гомеля. Вочевидь, він доводився братом іншому близькому соратнику великого князя, Каленику Мишковичу[4]. Позаяк текст привілею фігурує лише як пізніший випис з новогрудських ґродських книг, можна хіба припускати, чи був Сновськ найдавнішою вотчиною Мишковичів, чи короткочасно належав їм яко вислуга за період чернігівського княжіння Свидригайла[5]. Між 1440 та 1443 роками Мишкович позбувся помістя: його віленський воєвода Ян Довгірд надав п. Гарману (Герману) Радивоновичу, однак десь в другій половині XV століття Хальче знов вернулось до первісного власника[6][7][8].
Відомі імена синів Павла Мишковича, братів Василя: підключі троцький й віленський Андрій та Богдан Павловичі відповідно, а також, найімовірніше, Остафій Халецький (починальник Халецьких).
Починаючи з Антона Ясинського, поширилось хибне ототожнення Васька Павловича з мінським боярином та дяком великокнязівської канцелярії Василем Любичем, документальні згадки про яких часом зводили докупи у гібридний персонаж[9].
Вотчини Василя, Богдана й Андрія Павловичів розкинулися в Чернігівському повіті. Так, станом на 1496 рік Богдан володів маєтками Сибреж й Заболовісся, селищем Ргощ (тепер Рогощі), а також ловищем й бортною землею Замглай. Поміж 1500 й 1506 рр. замість чернігівської вотчини, загарбаної московитянами, одержав двір Вакініки у Троцькому повіті й син Василя Павловича — Василь Никольський. Андрій Павлович у 1502 дістав від монарха у «хлібокормління» двір Красне строком на 3 роки, либонь, як відшкодування за втрачені унаслідок війни володіння[1].
Великий князь Олександр Ягеллончик, при наданні Чернігівщини біглому князю Семену Можайському, листом від 1 липня 1496 року «вийняв» на себе кілька бояр, що перебували на господарській службі. Серед них згадані Андрій Павлович з братаничами, — М. Халецьким й В. Никольським[2].
Примітки ред.
- ↑ а б Русина, 2000, с. 49.
- ↑ а б в г Русина, 2000, с. 45.
- ↑ Русина, 2000, с. 46.
- ↑ Полехов, 2015, с. 616.
- ↑ Яковенко, 2008, с. 184.
- ↑ Полехов, 2015, с. 616-617.
- ↑ LM. Kn. 3. P. 29
- ↑ Цемушаў, 2014, с. 239.
- ↑ Русина, 2000, с. 48-49.
Література ред.
- Русина О. Василь Никольський — невідомий книжник XVI століття і його творчість / Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXL. Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. — Львів, 2000. — С. 43-52.
- Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
- Цемушаў В.М. На ўсходняй мяжы Вялікага Княства Літоўскага / В.М. Цемушаў; навук. рэд. В.Ф. Голобеў; пераклад з рускай мовы Н. Бакшанская, М. Мартысевіч, С. Цемушаў. — Смаленкс : Інбелкульт, 2014. — 464 с. — ISBN 978-5-9904531-2-8.
- Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.