Відкрити головне меню

Петро́ Логви́нович Варгатю́к (1919-2000) — радянський та український історик, доктор історичних наук.

Варгатюк Петро Логвинович
Народився 24 жовтня 1919(1919-10-24)
Берестівець; Уманський повіт
Помер 31 липня 2000(2000-07-31) (80 років)
Київ
Місце проживання Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність історик, викладач університету
Alma mater Національний університет Узбекистану
Сфера інтересів історія
Заклад Криворізький державний педагогічний університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Нагороди Орден «Знак Пошани» Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни II ступеня
Заслужений працівник освіти України

ЖиттєписРедагувати

Народився 1919 року в селі Берестівець Уманського повіту Київської губернії (сучасний Уманський район, Черкаська область). 1935 року закінчив навчання у місцевій семирічній школі, разом із сім'єю переїхав на Криворіжжя. Влаштувався працювати робітником-хронометражистом; відробив рік на руднику ім. Ф. Е. Дзержинського, 1938 року закінчив криворізьку середню школу № 27; стає першокурсником історичного факультету Київського педагогічного університету. Однак нацистсько-радянська війна внесла корективи — евакуйований. 1942 році закінчив Середньоазійський університет, одночасно працював лаборантом на воєнній кафедрі. Здобув освіту, працював за спеціальністю; деякий час займав посаду завідувача навчальної частини і викладача у Великонаринській середній школі. 1942 року вступив до лав ЧА; направлений до Харківського військового училища хімічного захисту — на той час знаходилось в Ташкенті.

По закінченню навчання у липні 1944 року направлений на фронт. Займав посаду начальника хімічної служби полку. Брав участь в боях на території Прибалтики, воював в складі 43-ї Тартуської дивізії 42-ї армії. Пройшов шлях від командира взводу до командира роти. По завершенню війни кілька місяців займав посаду начальника хімічної служби полку — був передислокований до Приволзького воєнного округу.

У лютому 1946 року демобілізувався та розпочав викладацьку діяльність в Криворізькому педагогічному інституті. Був асистентом, старшим викладачем (1950—1951), доцентом, завідуючим кафедри марксизму-ленінізму (1951—1954 та 1958—1975 роки), заступником ректора з навчальної та наукової роботи (1954—1958).

1951 року захистив кандидатську дисертацію за темою «Більшовицька організація Катеринослава в роки нового революційного піднесення»; з часом — докторську роботу «В. І. Ленін і діяльність більшовицьких організацій Донбасу, Придністров'я і Криворіжжя в дожовтневий період».

1969 року за його сприяння побачив світ перший путівник по Криворіжжю.

З 1975 року працював науковим співробітником республіканського Інституту історії партії.

За роки наукової діяльності особисто та в співавторстві написав більше 400 наукових праць, 30 з них — монографічні дослідження як то: «В. І. Ленін і Катеринославська більшовицька організація», «В. І. Ленін і більшовицькі організації України в Жовтневій революції», «В полум'ї трьох революцій», «Партії великої загін» «Забуті події та імена: із історії більшовицьких організацій України в дожовтневий період» співавтор П. М. Шморгун, 1990. Його студії друкувались в «Українському історичному журналі», був автором кількох статей в «Українській Радянській Енциклопедії» — керував написанням криворізького розділу до фундаментальної праці «Історія міст і сіл України. Дніпропетровська область», «Радянській енциклопедії історії України». Був заступником редактора енциклопедичного довідника «Великий Жовтень і громадянська війна на Україні» (1987). Склав путівник «Криворіжжя» (1969), у співавторстві — науково-популярні видання «Рудна скарбниця Півдня» (1966), «Кривому Рогу — 200» (1975).

Друкувався у рубриці «Ріднокрай» газети «Червоний гірник», розповів про першого дослідника криворізьких залізорудних покладів О. М. Поля, оприлюднив записки В. Зуєва кінця XVIII століття. Довів, що датою заснування Кривого Рогу слід вважати 8 травня 1775 року.

Нагороджений орденами «Знак пошани», «Жовтневої революції», Великої Вітчизняної війни 2-го ступеню, медалями. 1970 року йому присвоєне звання заслуженого працівника вищої освіти УРСР.

31 липня 2000 року помер в Києві.

ДжерелаРедагувати