Відкрити головне меню

Бори́с Си́дорович Ванца́к (* 3 грудня 1929, Лубни — † 1999) — український радянський журналіст, краєзнавець. Заслужений журналіст УРСР з 1988 року. Апологет комуністичної ідеології.

Борис Сидорович Ванцак
Ванцак Борис Сидорович.jpg
Народився 3 грудня 1929(1929-12-03)
Лубни
Помер 1999(1999)
Громадянство СРСР СРСР, Україна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст, краєзнавець, Член КПРС
Alma mater Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська, російська, їдиш
Нагороди
Заслужений журналіст України

Зміст

БіографіяРедагувати

Борис Сидорович Ванцак народився 3 грудня 1929 року в місті Лубни в сім'ї робітника. 1947 року закінчив сім класів Лубенської семирічної школи № 2. Оскільки ще десь із 1944 року писав вірші, п'єски — мріяв закінчити десятирічку, вивчитися та стати літератором. Проте скрутне матеріальне життя змусило Бориса піти до Лубенського технікуму лікарських рослин. Вступив на хіміко-фармацевтичне відділення, але технікум перепрофілювали на лісовий. Закінчив його в грудні 1951 року за фахом техніка-лісівника. Як молодий спеціаліст майже 5 років заліснював сипучі піски пустелі в Туркменистані: працював помічником лісничого, лісничим, інженером лісових культур у лісгоспах Красноводської області.

1955 року Борис Ванцак розрахувався з роботи в Тукменистані. Перед виїздом до Лубен закінчив курси електриків високовольтних установок. Від 1956 року працював на підприємствах Лубен: робітником на швейній фабриці, щитовим електриком дизельної електростанції верстатобудівного заводу «Комунар».

У Лубнах Борис Ванцак став робітничим кореспондентом республіканської «Робітничої газети», а також членом позаштатного промислово-транспортного відділу районної газети «Червона Лубенщина» та літературного об'єднання при ній.

У жовтні 1959 року Ванцака прийняли на роботу в редакцію газети «Червона Лубенщина» на посаду літературного працівника. Далі працював кореспондентом-організатором радіомовлення, завідувачем відділу листів і масової роботи, доки не вийшов на пенсію.

Без відриву від виробництва у 1962–1967 роках навчався на факультеті журналістики Київського університету. 1 жовтня 1961 року став членом Спілки журналістів.

Помер 1999 року. У наш час, пам'ять про Бориса Ванцака пошанована встановленням меморіальної дошки на будинку Лубенської міськрайонної друкарні, яка майже традиційно, неодноразово обливалась червоною фарбою.

Нагороди, званняРедагувати

1986 року став лауреатом Полтавської обласної журналістської премії імені Г. Ф. Яценка.

1988 року Борису Ванцаку надано звання «Заслужений журналіст УРСР».

ТворчістьРедагувати

Борис Ванцак був не тільки журналістом, але й поетом, письменником, публіцистом. Пожиттєвий доробок Бориса Ванцака присвячений переважно апологетиці комуністичного режиму, а також дослідженню життя полум'яного революціонера О. Г. Шліхтера — фактично, ідеолога Голодомору. Перший твір Бориса Ванцака опубліковано 1955 року в газеті «Комсомолець Туркистану». Друкувався в журналах «Україна», «Вітчазна», «Дніпро», «Журналіст», «Слово і час», «Криниця».

Краєзнавством Ванцак захопився на початку 1960-х років. Це захоплення тісно переплелося із журналістською діяльністю. У співавторстві з іншими краєзнавцями видрукував книги «Шляхами батьків», «Олександр Григорович Шліхтер», «Помилування не прошу», путівник «Лубни», навчальний посібник «Рідний край», збірку «Подвижники українського музейництва» та ін.

Десятки років Ванцак був відповідальним секретарем і заступником голови Лубенського літературного об'єднання, натхненником, організатором і виконавцем безліч культурницьких подій на Лубенщині.

З кінця 1977 року до 1988 року Борис Сидорович вів у газеті рубрику «ДО 1000-ліття Лубен». Він співавтор, редактор-упорядник брошури «1000-летие города Лубны», «М. Т. Симонов (Номис)», «Лубенський Мгарський монастир». Останнє його краєзнавче видання — фотоальбом «Пам'ять нашого міста».

Видані книгиРедагувати

  • Лубенський Петро, Ванцак Борис. Олександр Григорович Шліхтер. — К., 1973.
  • Лубенский Пётр, Ванцак Борис. Главная удача жизни: Повесть об Александре Шлихтере. — Москва: Политиздат, 1980. — 367 с. — (Пламенные революционеры).
  • Ванцак Борис. Помилования не прошу: Повесть о Петре Слинько. — Москва: Политиздат, 1986. — 190 с.
  • Ванцак Б. С., Супруненко О. Б. Подвижники українського музейництва (Григорій Крир'яков, Федір Камінський, Катерина Скаржинська, Гнат Стеллецький). — Полтава: Археологія, 1995. — 136 с.

ЛітератураРедагувати

  • Лобурець В. Є., Нестуля О. О., Пустовіт Т. П., Супруненко О. Б. Ванцак Борис Сидорович (1929–1999): Некролог // Археологічний літопис Лівобережної України. — Полтава: Археологія, 2001. — № 1 (9). — С. 116.

ПосиланняРедагувати