Манкін Валентин Григорович
Манкін Валентин Григорович | |
---|---|
Загальна інформація | |
Громадянство | СРСР Україна |
Народження | 19 серпня 1938 Білокоровичі, Олевський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР |
Смерть | 1 червня 2014[1] (75 років) В'яреджо, Провінція Лукка, Тоскана, Італія[2] |
Зріст | 179 см |
Alma mater | Київський національний університет будівництва і архітектури |
Спорт | |
Вид спорту | вітрильний спорт |
Олімпійські медалі | |||
Вітрильний спорт | |||
---|---|---|---|
Золото | Мехико 1968 | Вітрильний спорт, клас Фінн | |
Золото | Мюнхен 1972 | Вітрильний спорт, клас Темпест | |
Срібло | Монреаль 1976 | Вітрильний спорт, клас Темпест | |
Золото | Москва 1980 | Вітрильний спорт, клас Зоряний |
Біографічні відомості
ред.Валенти́н Григо́рович Ма́нкін (нар. 19 серпня 1938, Білокоровичі, Олевський район, Житомирська область, УРСР — пом.1 червня 2014, В'яреджо, Італія) — український яхтсмен, триразовий олімпійський чемпіон у складі команди СРСР.
Тренувався в спортивному товаристві «Водник» і здобув свою першу золоту олімпійську медаль на олімпіаді в Мехіко, маючи величезну первагу над 35 супротивниками і фінішувавши першим або другим у п'яти із семи гонок.
На мюнхенській олімпіаді 1972 року Манкін змінив клас і разом із Віталієм Дирдирою виграв змагання в класі «Темпест». На монреальській олімпіаді 1976 року він отримав срібну медаль із новим партнером — Владиславом Акименком. На московській олімпіаді у віці 41 року Манкін перейшов до класу Зоряний, виступаючи разом із Олександром Музиченком. Напружена боротьба точилася до останньої гонки, в якій Манкін здобув перемогу і золоту медаль.
Станом на 2008 був єдиним яхтсменом, який вигравав золоті олімпійські нагороди у трьох різних класах — «Фінн», «Темпест» і «Зоряний».
Завершивши спортивну кар'єру став тренером. Більше 20 років він жив і працював в Італії, де підготував велику кількість яхтсменів світового рівня, які виступали в найпрестижніших регатах світу. Манкін фактично створив італійську школу парусного спорту[3].
Інше
ред.Мав доньку Ірину та внука Дмитра.
В 1970 році[4] написав автобіографічну книгу «Білий трикутник», яка витримала три видання:
• Манкин, В. Белый треугольник / Валентин Манкин. — М.: Молодая гвардия, 1976. — 208 с. — (Спорт и личность).
• Манкин, В. Белый треугольник / Валентин Манкин. — М.: Молодая гвардия, 1981. — 224 с. — (Спорт и личность).
• Манкин, В. Белый треугольник / Валентин Манкин. — К.: TravelBook, 2020. — 164 с. — (Наедине с океаном).
В роботі над книгою Манкіну допомагала відома київська спортивна журналістка Валентина Пожилова, яка також написала передмову і післямову до основного тексту[5].
Примітки
ред.- ↑ https://pantheon.world/profile/person/Valentin_Mankin
- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ Кучерявий, О., Лемиш, А. UAsports/UAспорт / Олександр Кучерявий, Анатолій Лемиш. — К.: Мазур А. В., 2021. — С.135.
- ↑ А. Валентин Манкін помер в Італії / Анна Балакир // Газета по-українськи. — 2014. — 6 червня.
- ↑ М. Валентина Пожилова: нарис про спортивного журналіста України / Мар'яна Котлярова // Віртуальний Музей Інституту Журналістики
Джерела
ред.- В. В. Кукушкин (1978). Валентин Манкін. Герои олимпийських игор (російська) . Москва: Физкультура и спорт. Архів оригіналу за 25 жовтня 2007. Процитовано 1 серпня 2008.
Посилання
ред.- Шаїнський Ю. (17 листопада 2024). У шторм із Манкіним. Спогади про легендарного українського яхтсмена. Українська правда. Процитовано 18 листопада 2024.