В'ячесла́в Володи́мирович Піхо́вшек (* 13 вересня 1966, місто Тальне Черкаської області) — український політичний журналіст.

В'ячеслав Володимирович Піховшек
Народився 13 вересня 1966(1966-09-13) (51 рік)
Тальне, Черкаська область, Українська РСР, СРСР СРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Нагороди
Заслужений журналіст України

Зміст

ОсвітаРедагувати

Закінчив філософський факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (навчався у 1983—1990 рр.). Стажувався в Українському науковому інституті Гарвардського університету (1988), на факультеті філософії Лейпцизького університету (1989) та в університеті Коннектикут (1996).

Політична діяльністьРедагувати

В кінці 1980-х був активістом Української Студентської Спілки (УСС), міжнародним секретарем Союзу Українського Студентства. 23 лютого 1990 року членами УСС був запідозрений у тому, що він є агентом КДБ та відсунутий від організації[1]. У 1990 р. випустив єдиний екземпляр самвидавної газети «Спостерігач».

Засновник і багаторічний директор Українського Незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) (червень, 1991).

На початку 2000-х рр. був членом партії «Демократичний Союз» Олександра Волкова, входив в її першу п'ятірку на парламентських виборах 2002 р.

Діяльність в засобах масової інформаціїРедагувати

Із лютого 1995 р. — ведучий програми «П'ятий кут» на УТ-1 та «УТ-2». Продюсер і режисер: Лаврентій Малазонія.

Із 1999 р. — ведучий програм «Епіцентр», «Епіцентр-дебати», «5х5», «Іду на Ви» на телеканалі «1+1».

Грудень 1999—2005 рр. — головний редактор Телевізійної служби новин (ТСН) телеканалу «1+1». Піховшек протримався на цій посаді понад 4 роки. Часи Піховшека в ТСН вважаються одними з найгірших з огляду на цензуру і «темники», а також через звільнення журналістів і редакторів, акції протесту в 2002 і восени 2004 рр. Про свою місію Піховшек говорить сам в розмові із Президентом України Леонідом Кучмою на аудіозаписі, який зробив майор держохорони Микола Мельниченко від 22 березня 2000 року у кабінеті Президента України:

« «Ну, а ТСН. Там одна половина уже за меня. Я с такой ситуацией там столкнулся. Половина людей была приведена Ткаченко. И эта половина людей, которую привел Ткаченко, он ею фактически манипулирует… Леонид Данилович, ставьте задание!… Можно сделать какую комбинацию. Вы хотите что-то сделать. Я провожу работу. Вместе „раскочегарили“ и… Вы и так уже приняли непопулярные решения, и только потому, что (окончание фразы неразборчиво). А тут можно использовать телевидение, сформировать общественное мнение, а потом проводить свои решения…» »

Після тривалого бойкоту з боку засобів масової інформації у 2009 р. Піховшек став постійним автором газети політтехнолога Костя Бондаренка «Левый берег», а потім її інтернет-видання «LB.UA»(головний редактор — Соня Кошкіна). Також публікується на сайтах «Полеміка»[2], УНІАН[3], Оглядач (Обозреватель)[4].

З травня 2017 року Піховшек веде на каналі NewsOne авторські програми "Хронологія дня" та "Суб'єктивні підсумки".

Резонансні твердженняРедагувати

У своїй статті, опублікованій 26 січня 2011 р. в газеті «Известия в Украине» (головний редактор — Яніна Соколовська), Піховшек стверджував, що журналіст «Української правди» Сергій Лещенко був би найкращою кандидатурою для вбивства з метою дискредитації Президента України Віктора Януковича, як свого часу був забитий засновник «Української правди» Георгій Гонгадзе в 2000 році.[5]

«Припущення, що Лещенко може зазнати тієї ж долі, що й Гонгадзе, є ледь прихованою погрозою убивства і є особливо огидною через те, що замовники вбивства Гонгадзе досі не постали перед правосуддям», — йдеться у заяві міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів», січень 2011 р.

КнигиРедагувати

Співавтор та укладач книг «Дніпропетровськ проти Держбезпеки» (1996), «Розвиток демократії в Україні: 1997 рік» (1998), «Дніпропетровська сім'я — 2» (1998), «Четверта колона».

ВідзнакиРедагувати

  • 3 червня 1999 — звання Заслужений журналіст України[6]
  • 1999 — лауреат премії «Прометей-престиж»
  • 1999 — лауреат загальноукраїнського конкурсу «Людина року - 1999»

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати