Біхар (каган)

Біхар або Вірхор (*д/н — бл. 755) — 5-й каган Хозарської держави у 730—755 роках.

Біхар
Народився	невідомо Ітиль, Хозарський каганат
Помер	бл. 755 ·вбивство
Національність	тюркют
Титул	каган
Посада	Каган
Термін	730—755 роки
Попередник	Ібузір Главан
Наступник	Багатур
Конфесія	іслам
Рід	Ашина
Батько	Ібузір Главан
Мати	Парсбіт
Діти	Ірина Хозарська

Життєпис

Походив з династії Ашина. Син кагана Ібузір Главана та вірменської аристократки Парсбіт (можливо, з династії Багратуні). На момент смерті батька близько 730 року був досить молодим. Тому владу зуміла перехопити його мати. В цей час тривала війна з Арабським халіфатом. Після успіхів 730 року хозари зазнали поразок у 731 році, тому 732 року було укладено мирний договір. Скориставшись цим, Біхар відсторонив матір від влади. Того ж року уклав союз із візантійським імператором Костнятином V, за якого видав свою доньку Чичак.

У 737 році почалася нова війна з халіфатом. Цього разу було атаковано союзників кагана Біхара. Намісник Азербайджану і Аррану Марван вдерся до Грузії, а потім завдав поразки албанцям і хозарам. На чолі 150-тисячної армії раптово вторгся в Хозарію одночасно через Дербент і Дар'ял. Війська взяли штурмом столицю хозарів Семендер, після чого стали переслідувати кагана, який відступав углиб своїх володінь. У гонитві за ним араби зайшли на північ далі, ніж коли-небудь, до «Слов'янської річки» — вочевидь Дону або Волги. У результаті нова армія хозар була розбита біля міста Ітиль — неподалік фортеці, що в арабських джерелах зветься аль-Байда. Каган Біхар був вимушений запросити миру. В обмін на збереження трону він прийняв іслам та визнав зверхність халіфату. Також столицю було перенесено з Семендеру до Ітиля.

Водночас союзник кагана, візантійський імператор Лев III у 740 році переміг арабів у Малій Азії, що полегшало становище Хозарії. У 744 році, скориставшись боротьбою за владу в халіфаті, Біхар зумів відновити самостійність. В середині каганату були здійснені масштабні переселення: з Північного Кавказу до Криму та Подоння переміщені групи напівосілих кочівників. У Подонні і басейні Сіверського Дінця, на кордоні зі слов'янськими племенами сіверян та вятичів, розселені алани з Кисловодської долини.

Водночас каганові довелося приборкувати народи, що здобули незалежність в часи послаблення каганата — слов'яни, волзькі булгари, алани. Це Біхару не вдалося до самої смерті, але зберіг вплив у Криму. Разом з тим посилюється розповсюдження ісламу, яке раніше було представлене лише арабськими купцями.

Водночас спільно з Візантією успішно діяв проти халіфату на Кавказі, чому сприяло послаблення останнього. Але у 752 році визнав владу арабів над Дербентом. Після цього розпочав політику союзу з Багдадським халіфатом.

У 752 році завдав поразки полянському союзу зі столицею у Києві, внаслідок чого поляни визнали владу кагана. Потім здійснено знищення племен уздовж Правобережжя Дніпра, зокрема зруйновано Пастирське городище.

До 755 року Біхар відновив зверхність над Волзькою Булгарією, племенами буртасів у середній течії Волги, скорено держави алано-булгар зі столицею в Салтовському городище (під Харковом, сучасна Україна). Помер Біхар близько 755 року, йому спадкував син Багатур.

Джерела

• Theophanes (1982) [oppr. skrevet 815]. The Chronicle of Theophanes. Anno mundi 6095-6305 (A. D. 602—813). Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 978-08122-1128-3.
• Новосельцев А. П. Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа. — Москва, 1990. (рос.)
• Михеев В. К. Северо-Западная окраина Хазарии в свете новых археологических открытий // Хазарский альманах. Т. 3. Киев — Харьков, 2004. (рос.)
• Иванов С. А. Древнеармянское житие Стефана Сурожского и хазары // Хазары. — М. — Иерусалим, 2005. ISBN 5-93273-196-6 (рос.)