Відкрити головне меню

Координати: 48°37′36″ пн. ш. 39°40′20″ сх. д. / 48.62667° пн. ш. 39.67222° сх. д. / 48.62667; 39.67222

Річка Деркул поблизу біостанції Ново-Ільєнко

Біостанція Ново-Іллєнко (Ново-Іллєнко, «Ільїнка») — навчально-польовий табір Луганського національного університету Імені Тараса Шевченка, одна з небагатьох в Україні біологічних станцій.

Зміст

Розташування та режим природокористуванняРедагувати

 
Знак залізничної станції Іллєнко. Край країни, далі потяги не їдуть

Біостанція розташована на лівому березі річки Деркул в приблизно 40 км на північний схід від Луганська. Це одна з найсхідніших точок України. Найближчий географічний пункт — залізнична станція «Іллєнко» у 3х км на північ, с. Сизе у 5 км на південь, с. Вільхове у 8 км за захід.

  • див. місцезнаходження біостанції в google-map

Біостанція знаходиться безпосередньо біля території заказника «Деркульський» та недалеко від заказника «Шарів Кут». Охоронному режиму також сприяє прикордонний режим. Відповідно, міського браконьєрства тут майже немає, переважають сільське та військове браконьєрство, у тому числі лов риби тенетами (особливо навесні, під час ходу на нерест щуки, шемайки та інших видів), відстріл диких свиней та сарн з вишок тощо. Околиці біостанції уздовж Деркула — популярний об'єкт у туристів вихідного дня та грибників.

Дослідження і дослідникиРедагувати

 
Соня лісова (Dryomys nitedula) на біостанції Ново-Ільєнко

Упродовж багатьох років регулярні стаціонарні дослідження фауни тут ведуть ботаніки й зоологи ЛНУ, зокрема й Лабораторія Корсак. Свої дослідження тут проводили Сергій Панченко, Михайло Бойко, Валерій Денщик, Олександр Кондратенко, Тетяна Косогова, Володимир Сулик, Валерій Лісничий, Віталій Вєтров та інші. Наразі тут часто проводять свої дослідження Микола Самчук, Сергій Литвиненко, Ігор Загороднюк, Сергій Фомін, Микита Перегрим та інші.

Тут неодноразово зупинялися експедиції різних наукових груп і центрів, зокрема експедиції Зоологічного музею імені Миколи Щербака, Криворізького університету, Волгоградського педуніверситету тощо.

Фауна біостанції та її околицьРедагувати

Теріофауна. З біостанції описано новий для науки вид ссавців (власне, кажанів) —- Eptesicus lobatus Zag., 2009[1], тут мешкає перша (і одна з небагатьох відомих і описаних в Україні) материнська колонія нетопира пігмея (Pipistrellus pygmaeus), виду, наявність якого в Україні вперше встановлена лише 2000 року.

Іхтіофауна. Добре вивченою є й іхтіофауна околиць біостанції, оскільки це об'єкт особливої уваги: заказник Деркульський є саме іхтіологічним. Звідси відомі знахідки головня європейського (Squalius cephalus), вирозуба, селяви азовської (шемайки, Alburnus leobergi) та інших видів, яких тут нараховують не менше 20 видів. Переважна кількість видів — реофільні (наприклад, головні, бистрянки) та придонні (наприклад, бички, пічкурі); деякі — мешканці заростей у прибережних заводях (наприклад, окуні, гірчаки).

Ентомофауна. З рідкісних видів комах тут регулярно (щороку) відмічають такі види, як ксилокопа фіолетова (бджола-тесляр, Xylocopa violacea), жук-олень (Lucanus cervus), метелики подалірій (Iphiclides podalirius) та поліксена (Zerynthia polyxena) та інші раритетні види.

Польові школиРедагувати

На біостанції регулярно проводяться польові навчання і польові школи, а також ознайомчі екскурсії, включені в програму різноманітних краєзнавчих та природничих наукових конференцій. Тут, зокрема, проходили польові навчання і польові класи в рамках проведення таких конференцій останнього часу:

Розсадник «Ново-Іллєнський»Редагувати

 
У розпліднику на біостанції Ново-Іллєнко (в центрі кадру — Микола Лисечко, директор біостанції. Фото 2010 р.)

На біостанції діє розсадник «Ново-Ільєнський», який включає кілька теплиць (у тому числі одну капітальну споруду довжиною близько 50 метрів) та посадки різноманітних дерев та чагарників на площі близько 2 га. Найпримітнішою частиною є висадки різноманітних вічнозелених чагарників й дерев, у тому числі ялівців, туй та ін. У розпліднику можна побачити весь технологічний процес вирощування саджанців від вкорінення живця до викопування крупномірних. Посадковий матеріал розплідника з успіхом використовується в озелененні міст Луганської області та інших регіонів України, а також територій навколо багатьох навчальних закладів Луганщини.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Бойко М. Ф. Аллелопатическая активность лишайников–эпифитов пойменных лесов р. Деркул // Основы хим. взаимод. раст. в фитоценозах. — К.: Наук. думка, 1972. — С. 89–90.
  • Бойко М. Ф. Найпівденніше на Україні болото із сфагновими мохами // Укр. ботан. журн. — 1974. — Том 31, № 4. — С. 236—237.
  • Загороднюк І. В. Кафедра зоології // Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В. Д. Дяченка, О. О. Кисельової, А. О. Климова. — Луганськ: Елтон-2, 2013. — С. 142—173. — ISBN 978-617-563-117-1.
  • Денщик В. А., Косогова Т. М., Сулик В. Г., Маслова В. Р. Флора та фауна заказника «Шарів Кут» // Заповідна справа в Україні на межі тисячоліть (Мат-ли Всеукр. заг.-теор. і наук.-практ. конф.). — Канів, 1999. — С. 116—117.
  • Лисечко М. Навчально-польовий табір «Ново-Ільєнко»[недоступне посилання з березень 2019] // Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В. Д. Дяченка, О. О. Кисельової, А. О. Климова. — Луганськ: Елтон-2, 2013. — С. 358—363. — ISBN 978-617-563-117-1.
  • Ребров С., Шепітько В. Навчальні польові практики екологів: від I до ІІІ курсу[недоступне посилання з березень 2019] // Факультет природничих наук: шляхами зростання / За ред. В. Д. Дяченка, О. О. Кисельової, А. О. Климова. — Луганськ: Елтон-2, 2013. — С. 333—339. — ISBN 978-617-563-117-1.