Відкрити головне меню
Вікіпедія

Більченко Євгенія Віталіївна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Більченко.

Євгенія Віталіївна Більченко (нар. 4 жовтня 1980, Київ) — поетеса, прозаїк, культуролог, філософ, перекладач, доктор культурології, кандидат педагогічних наук, професор кафедри культурології Факультету філософської освіти та науки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Арт-куратор. Організатор актуальних арт-практик в галузі поезії. Пише російською та українською мовами. Фігурант бази «Миротворець»[1].

Євгенія Віталіївна Більченко
Народилася 4 жовтня 1980(1980-10-04) (39 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність поетеса, культуролог
Alma mater КНУКіМ
Науковий ступінь кандидат педагогічних наук
Заклад Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Роки активності 2009 — тепер. час
Жанр лірика

ЖиттєписРедагувати

З 1997 по 2001 навчалась на культурологічному факультеті Київського національного університету культури і мистецтв. Спеціальність: «культуролог, викладач теорії та історії культури». З 2002 року — аспірантка кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Написала та захистила у 2006 році кандидатську дисертацію з релігійно-освітньої проблематики Київської Русі, у 2012 році — докторську дисертацію з проблематики діалогу культур в сучасному суспільстві. Перекладає вірші українських поетів на російську мову[2].

У 2017 році заснувала лiтературно-поетичну студiю, як для початкових, так і для вiдомих поетiв, у мiсті Києві. Влітку того ж року побувала в Москві та Санкт-Петербурзі, де на протязі трьох тижнів провела кілька творчих виступів.

Особисті погляди та висловлюванняРедагувати

Вважає, що в Україні після подій Революції Гідності утворився тоталітарний режим, а до влади прийшли олігархи та нацисти, а також що у війні у Донбасі у рівному ступені винна і Україна, і Росія.[3]

Більченко назвала «раґулізацією» закон про мовні квоти та прояви українського патріотизму:

Раніше я вважала, що так, нічого такого не було, — що вся ця раґулізація під приводом «боротьби за національні цінності» з тематиками дисертацій, репертуарами концертів і вже не м'яким придушенням російського слова настала пізніше, коли націоналістична мода витіснила ліберальну[4].

ДоробокРедагувати

Широко відома після написаного 21 лютого 2014 року віршу «Я — мальчик, Я сплю, свернувшись в гробу калачиком…»[5][6].

Публікувалася в часописах: «Золотой век» (Київ), «Ренессанс» (Київ), «Art-ШУМ» (Дніпропетровськ), Литера_Dnepr" (Днепропетровск), «Южное сияние» (Одеса), «Склянка часу» (Канів — Мьонхенгладбах), «Дети Ра» (Москва), «Зинзивер» (Санкт-Петербург), «Писатель. XXI век» (Санкт-Петербург), «Ковчег» (Ростов-на-Дону), «Север» (Петрозаводськ), «Дарьял» (Владикавказ) тощо. Окремі твори друкувалися в альманахах «Современный Ренессанс» (Київ), «Каштановый дом» (Київ), «Золотая Ника» (Одеса), «Крылья» (Луганськ), «Пушкинское кольцо — 2010» (Черкаси), «Семейка» (Вупперталь), в антологіях «Пушкинская осень в Одессе — 2009» (2009), «Мы помним… (1945—2010)» (2010), «Согласование времен 2010. Поэзия» (2011), «Лит-Ё» (2012).  Україномовні твори публікувалися в часописах «Золота доба» (Київ), «Просто неба» (Львів), в альманахах «Ну що б здавалося слова…» (Київ), «Витоки» (Острог), в антології «Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…)» (2009). 

Автор 15 поетичних збірок, 2 одноосібних монографій, близько 150 наукових статей. Стипендіат Верховної Ради 2015—2016 років[7]. Розробник авторської магістерської програми для студентів спеціальності «Культурологія» за напрямом «Прикладна культурологія: проблеми полікультурності і толерантності» (в дії з 1 вересня 2016 року).

Вірші автора в перекладі українською мовою В. Богуславської опубліковано в антології «А українською — так» (2010). 

Переклади (Євгенія Більченко, Любов Лібуркіна, Тамара Гордієнко) поезій Ігоря Павлюка опубліковано книгою «Исповедь последнего волхва» (Санкт-Петербург: Алетейя[ru], 2012).[8][9][10]

Член Міжнародної академії літератури і мистецтв України, Конгресу літераторів України.

Премії:

  • Переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (Острог, 2009) у номінації «Поезія» (1 місце).
  • Лауреат Всеукраїнського літературного фестивалю «Краснодонские горизонты» (Краснодон, 2009) у номінації «Рубленое мясо поэзии».
  • Переможець літературного конкурсу в рамках Всеукраїнського літературного фестивалю «Пушкинское кольцо» (Черкаси, 2010; 3 місце).
  • Переможець Турніру поетів «Летающая крыша» в рамках Всеукраїнського літературного фестивалю «Пушкинское кольцо» (Черкаси, 2010; 2 місце). 
  • Лауреат Всеукраїнського фестивалю поезії «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2010). 
  • Гран-прі Міжнародного літературного фестивалю імені Н. Хаткіної «Cambala» (Донецьк, 2010; 1 місце). 
  • Переможець Всеукраїнського літературного конкурсу «Малахитовый носорог» (Вінниця, 2010; 3 місце). 
  • Переможець Міжнародного літературного конкурсу «Согласование времен» (Франкфурт-на-Майні, 2010) у номінації «Поэзия» (2 місце).
  • Золотий автор Міжнародного літературного конкурсу «Согласование времен». 
  • Переможець поетичного слему в рамках Всеукраїнського поетичного фестивалю «Ан Т-Р-Акт: СЕРЕБРЯНОЕ ВЕКО» (Херсон, 2011; 1 місце).
  • Гран-прі Всеукраїнського відкритого фестивалю поезії «АВАЛгард» (Харків, 2012).
  • Лауреат Всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (Миколаїв, 2012; 2 місце). 
  • Гран-прі Всеукраїнського фестивалю поезії «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2012; гран-прі).
  • Лауреат та член журі фестивалю «Ан Т-Р-Акт» (Херсон, 20-21 квітня 2013).
  • Лауреат Ювілейного 10-го Міжнародного літературного фестивалю «Петербургські мости»(Санкт-Петербург, 2013). 
  • Лауреат Кубку Великого Слему (Харьков, 2013).
  • Лауреат внутрішньовидавничої премії «Перлинова зернина» за книгу віршів «Хто я?» (Санкт-Петербург, 2014). 
  • Лауреат Міжнародної премії імені Миколи Гоголя за талановитий поетичний внесок у розвиток діалогу культур (2015);
  • Кращий автор міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка часу»/«Zeitglas» (2015).
  • Лауреат Міжнародної премії імені Григорія Сковороди за творчу діяльність та громадянську позицію (2016).

ТвориРедагувати

Монографії
  • Більченко Є. В. Чужий. Інший. Ближній. Філософія діалогу як філософія Третього. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. — 357 с.
  • Більченко Є. В. Більченко Є. Людина без історії. — К.: Видавець Білявський, 2015. — 308 с.
  • Людина в сучасному цивілізаційному вимірі: філософсько-культурологічні та етико-естетичні виміри: монографія / М. М. Бровко, Л. Д. Бабушка, Є. В. Більченко та інші. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2014. — С. 25-54.
Збірки поезій
  • Бильченко Е. Моя революция. — К.: Український клуб, 2009. — 136 с.
  • Бильченко Е. Крыжановский Ю. Александрия-208. Киев-Донецк,: Издательство НОРД-ПРЕСС, 2010. — 116 с.
  • Бильченко Е. История болезни. — Донецк: Издательство НОРД-ПРЕСС, 2011. — 110 с.
  • Павлюк И. Исповедь последнего волхва. Переводы Евгении Бильченко, Любови Либуркиной, Тамары Гордиенко. — СПб.: Алетейя, 2012. — 172 с.
  • Бильченко Е. ПОСТлирика.- Харьков: Слово, 2012. — 97 с.
  • Бильченко Е. Две Жени. — Киев-Донецк: НОРД-Пресс, 2012. — 112 с.
  • Бильченко Е. Василиса и Петроград. — Киев-Донецк: Издательство БВЛ, 2013. — 148 с.
  • Бильченко Е. В. Кто я? — СПб: Группа «МИД», 2014. — 52 с.
  • Бильченко Е., Сенчило А., Крыжановский Ю., Липольц Т. ЧЕЛО ВЕЧНОСТИ. — Киев-Донецк: Издательство БВЛ, 2014. — 152 с.
  • Бильченко Е. Чили. — К.: Издательство БВЛ, 2015. — 180 с.
  • Бильченко Е. Соло для медвежонка. — СПб: АураИнфо, 2015. — 32 с.
  • Бильченко Е. Список кораблей. — Харьков: Слово, 2015. — 190 с.
  • Бильченко Е. Давидка и Дашка: Дневник. — К.: Издателсьтво БВЛ, 2016. — 82с.
  • Вселенная № 8: Пьеса в трех актах / Сенчило А., Шеина Т., Бильченко Е. и др. — К.: Друкарский двор Олега Федорова, 2016. — 192 с.
  • Бильченко Е. Избранное. — К.: Друкарский двор Олега Федорова, 2016. — 160 с.
Статті, блоги

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Більченко Євгенія Віталіївна «Миротворець»(рос.)
  2. ↑ Вірші Ігора Павлюка в перекладах Євгенії Більченко(рос.)
  3. ↑ "В нашей стране - тупой тоталитарный режим, заинтересованный в войне". Процитовано 2017-12-31. 
  4. ↑ Последний русский: Радикализация темы языка - путь в никуда
  5. ↑ Я — мальчик // facebook 'Телеканал Украина', 23 Февраль 2014
  6. ↑ Я — мальчик Архівовано 26 березень 2015 у Wayback Machine. // livejournal 'Україна. Пульс блогосфери', Feb. 22nd, 2014 at 7:59 AM, траур
  7. ↑ Верховна Рада України прийняла Постанову «Про призначення у 2015 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих вчених»
  8. ↑ Павлюк Игорь. Исповедь последнего волхва: Лирика. – Санкт-Петербург: Алетейя[ru], 2012. – 172 с. Переводчики с украинского Евгения Бильченко, Любовь Либуркина, Тамара Гордиенко. Предисловия Бориса Олейника и Евгении Бильченко. В оформлении книги использована картина известного художника Сергея Лаушкина.// livejournal, Ігор Павлюк, Feb. 5th, 2013 at 12:50 PM
  9. ↑ Ігор Ольшевський. Чоловіча поезія. Жіночий переклад // zn.ua, 26 квітня 2013, 18:45
  10. ↑ Євгенія Більченко. Стежками космосу, або Переклад як Мандри / Опублiковано: poezia.org/ua, 2012.09.01

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Більченко_Євгенія_Віталіївна&oldid=25993138