Вивірка телеутка

(Перенаправлено з Білка-телеутка)
Вивірка телеутка

Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Вивірка (Sciurus)
Підрід: Sciurus s. str.
Вид: Sciurus vulgaris
Підвид: S. v. exalbidus
(Sciurus vulgaris exalbidus)
Pallas, 1778[1]
Посилання
Вікісховище: Sciurus vulgaris exalbidus
Віківиди: Sciurus vulgaris exalbidus
ITIS: 930533

Вивірка телеутка, або білка сибірська (Sciurus vulgaris exalbidus) — алтайсько-сибірська форма (підвид) вивірки лісової, гризунів з роду Вивірка (Sciurus) родини Вивіркові (Sciuridae), акліматизований в середині 20 ст. у низці районів півдня Східної Європи (Луганщина, Крим, Ростовська обл. РФ та ін.). Вважається одним з найкращих кряжів вивірок, що вирізняється дещо більшими розмірами і сірим (шиншиловим) зимовим забарвленням хутра.

Систематика ред.

Найпоширенішим позначенням цієї форми вивірок є триномен Sciurus vulgaris exalbidus. Найчастіше у зоологічних оглядах до групи «телеутка» відносять 2-4 підвиди вивірки лісової з усього простору поширення вивірок від Алтаю до Західного Сибіру.

Ця форма вивірок описана 1778 року відомим дослідником Петром Паласом.

Морфологія. Колір ред.

Телеутка — один з найбільших за розмірами тіла підвидів вивірки звичайної. Довжина тіла — до 30 см, хвоста — до 40 см.

Його особливістю (окрім великих розмірів) є густе хутро, яке в зимовому варіанті має дуже світлий колір. Зимовий варіант забарвлення звичайно має сріблясто-сірий тон, з сіруватими брижами (хвилясте «шиншилового» типу забарвлення). Вуха телеуток в зимовому вбранні залишаються рудими.

Хвіст блідо-сірий з домішкою чорнуватих і жовтувато-рожевих тонів. За варіантами забарвлення хвоста переважають сірохвістки.

Природне поширення ред.

 
Район природного поширення телеутки

Телеутка поширена в характерних для свого природного регіону стрічкових соснових борах уздовж річок Іртиш та Об, на північ до Новосибірська.

Внаслідок багаторазових акліматизацій присутня в Криму та в острівних лісах на півночі Казахстану; цю форму неодноразово випускали в соснових лісах Середньої Росії та Литви; потужні популяції сформувалися в степовій смузі в межах Ростовської, Донецької та Луганської областей.

Назва ред.

Ця форма вивірки походить з Сибіру й Алтаю, у зв'язку з чим більшість її описів відомі у викладі російською мовою. У зв'язку з цим і також у зв'язку з широким поширенням неякісних електронних перекладачів сформувалася низка не до кінця перекладених назв, з яких найвідомішою серед зоологів стала "телекачка" — псевдоперекладений зоонім, який присутній навіть на поважних інтернет-ресурсах.

Назва «телеутка» пов'язана з гідронімом Телеутка[2]» та з назвою народу «Телеути» з півдня Західного Сибіру (Кемеровська область).

Вивірка телеутка в Україні ред.

 
ареал вивірки-телеутки в Подінців'ї (за: Загороднюк, 2011) [3]

В Україні вивірку-телеутку акліматизували у двох районах: в Гірському Криму і в Подінців'ї. В обох місцях інтродукції місцеві вивірки були або повністю відсутні (Крим) або дуже не чисельні і вкрай обмежено поширені (Подінців'я, зокрема, Кремінські ліси).

Кримську популяцію кількаразово досліджував і описував Альфред Дулицький, яким було описано новий підвид в межах новоствореного ареалу в Криму. Ця популяція сформована з центром інтродукції в районі табору Артек, проте на сьогодні область поширення охоплює практично всю лісову зону південної частини Криму. Вивірка в умовах Криму майже втратила свої вихідні ознаки і стала ближчою до східноєвропейських форм.

Див. також ред.

інші відомі підвиди вивірок із власними назвами:

Примітки ред.

  1. Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed)
  2. Річка Телеутка тече на Алтаї, в межах Новосибирської області (басейн верхньої Обі); див. Телеутка (річка)[ru]
  3. Загороднюк І. Міжвидова гібридизація і фактори її формування на прикладі теріофауни Східної Європи [Архівовано 25 вересня 2013 у Wayback Machine.] // Біологічні студії / 2011 Том 5 / N 2. — С 173—210.

Джерела ред.