Подінців'я
Подінців'я або Придінців'я — географічна область, що відповідає сточищу річки Сіверський Донець. Займає майже всю Харківську та Луганську області.
| Подінців'я | |
| Країна |
 Україна |
|---|---|
| Розташовується на водоймі | Сіверський Донець |
 | |
Назва ред.
Назву регіону позначають двома подібними варіантами — Подінців'я та Придінців'я. Згідно з «Топомінічним словником України» Миколи Янка, назви регіонів можуть писатися обома формами — з «при-», і з «по-»[1] (наприклад, Придніпров'я та Подніпров'я, Придністров'я та Подністров'я)[2].
Донець як центральна вісь ред.
Сіверський Донець — найбільша річка східної України й найбільша притока Дону. Загальна протяжність річки становить 1053 км, площа басейну 98 900 км²[3]. Тобто загальна площа басейну сягає майже 100 тис. кв. км. (для порівняння — площа Луганської обл. становить 26,68 тис. км², тобто вчетверо менша). За іншими даними, площа басейну становить 54,9 тис. км. кв.[4]
Природні комплекси ред.
Через Подінців'я проходить головний для Східної України екокоридор, який у північній частині Подінців'я перетинається зі східним краєм одного з головних широтних екокоридорів — Галицько-Слобожанським.
На півночі Подінців'я розташована зона Білогір'я — південних відрогів Середньої височини, з якої стікають як Донець, так і всі його ліві притоки — Великий Бурлук Оскіл, Айдар, Красна, Деркул та ін.
З півдня річище Дінця обмежено Донецьким Кряжем, з якого в Донець стікає багато дрібних річок, у тому числі Уда, Бахмутка, Казенний Торець, Лугань, Біла, Вільхова, Велика Кам'янка тощо.
Подінців'я як регіон розселення українців ред.
Значний внесок у розуміння історії регіону внесли дослідження Катерини Глуховцевої[5][недоступне посилання з липня 2019][6], зокрема, детальне картування варіантів слів, пов'язаних з побутом резидентів з різних районів (наприклад, позначення частин будівель або садиб, начиння, інструментів тощо)[7].
Примітки ред.
- ↑ Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: Знання, 1998. — 432 с.
- ↑ Уточнено мовознавцями на ресурсі e2u.org.ua (28/07/13) [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Близняк Е. В., Овчинников К. М., Быков В. Д. Гидрография рек СССР, Гидрометеоиздат, Ленинград, 1945
- ↑ Дані взято з видання: Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 72.
- ↑ [1][недоступне посилання]
- ↑ [2]
- ↑ Глуховцева К. Лінгвістичний атлас лексики народного побуту українських східнослобожанських говірок. — Луганськ: Альма-матер. — 183 с.
Джерела ред.
- Демченко М. А. Гидрография Харьковской области // Материалы Харьковского отдела Географического общества Украины. Выпуск VIII. Харьковская область. Природа и хозяйство. — Харьков: Изд-во Харьк. госю ун-та, 1971.
- Преображенский В. С. Животный мир // Преображенский В. С. Очерки природы Донецкого кряжа. — Москва: Изд-во АН СССР, 1959. — С. 172—177.
- Фисуненко О. П., Жадан В. И. Природа Луганской области. — Луганск, 1994. — 233 с.