Біличі (Київ)

історична місцевість, селище, житловий масив у Києві

Бі́личі — історична місцевість, селище і житловий масив міста Києва. Розташовані між проспектами Берестейським, Академіка Палладіна, вулицею Академіка Булаховського і лісом.

Біличі
Київ
Біличі
Біличі

Житловий масив Біличі і Святошинське озеро
Загальна інформація
50°27′51″ пн. ш. 30°20′42″ сх. д. / 50.46417° пн. ш. 30.34500° сх. д. / 50.46417; 30.34500
Країна  Україна Редагувати інформацію у Вікіданих
Район Святошинський
Адмінодиниця Святошинський район Редагувати інформацію у Вікіданих
Головні вулиці Проспект Академіка Палладіна, вулиця Академіка Булаховського, Ірпінська вулиця, Чорнобильська вулиця
Транспорт
Метрополітен «Академмістечко»
Залізнична інфраструктура з. п. Новобіличі
Карта
Біличі. Карта розташування: Київ
Біличі
Біличі
Біличі (Київ)

Історія

ред.

Село Біличі

ред.
 
Де ля Фліз. Село Біличі (1854)
 
План с. Біличі (1842). Через село пролягав рів Шалена Баба, вгорі — річка Борщагівка і Святошинський став, ліворуч — Біличанський шлях, праворуч — шлях на Романівку

Вперше згадане 1160 року як поселення Буличі. Назва від імені Булич. За іншою версією, назва поселення пов'язана з арабським словом بلوط (булуч) — «дубовий гай»: поблизу Біличів протікає річка Борщагівка (притока Ірпіня), обабіч берегів якої тягнувся дубовий ліс. Під сучасною назвою — з XVI століття. В XVIII століття належали Києво-Печерській лаврі. З утворенням Київської губернії (1797 рік), Біличі увійшли до складу Білогородської волості Київського повіту і губернії, з 1828 року — до Петропавлівсько-Борщагівської волості, пізніше — знову до Білогородської волості. Після секуляризації церковних земель 1786 року селяни с. Біличі потрапили до категорії казенних, тобто державних селян і сплачували державі податок та оброк у розмірі 3 крб. 53 коп. з душі на рік.

Місцева парафіяльна церква св. Іоанна Предтечі розташовувалася поблизу перехрестя Осінньої та Бучанської вулиць[1], на військовій карті 1930-х років — місцезнаходження церкви позначене поблизу перехрестя сучасних вулиць Чорнобильської та Академіка Єфремова[2].

У 19321933 роках під час штучного Голодомору загинуло 250 мешканців села Біличі.

Перше включення Біличів до Києва відбулося в жовтні 1923 року. У зв'язку з частими реформами, статус села постійно змінювався. У 1923–1927 роках село входило до Будаївського, а в 19271930 роках — до Київського району Київської округи. У 19301937 роках с. Біличі входило до Київської приміської смуги з безпосереднім підпорядкуванням міськраді, воно було центром Білицької сільради. У 19371966 роках Біличі входили до Києво-Святошинського району Київської області.

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви св. Іоанна Предтечі с. Біличі (приписні сс.* Романовка з ц. св. Георгія, хут. Стоянка, Любка, Дегтяри, Галагани) XVIII ст. — Київського повіту Київського нам., з 1797 р. Київського пов. Київської губ.; XIX ст. — Білогородської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України[3].

Дерев'яна церква Зачаття Іоана Предтечі була збудована у 1797 році коштом київського купця Івана Долинного. 1852 року її відремонтували, тоді ж спорудили нову дерев'яну дзвіницю. Згідно з малюнком Домініка П'єра Де ля Фліза (1850-ті), це був тричастковий одноголовий барочний храм, увінчаний високим куполом з двома заломами та грушоподібним ліхтариком.

У 1930-ті роки храм був закритий за розпорядженням радянської влади та відновив свою діяльність під час німецької окупації. Храм розташовувався на місці нинішньої автостоянки біля школи № 55 на Осінній вулиці. У 1950-х роках був остаточно закритий та знесений.

З 2006 року збудований на новому місці за адресою: Чорнобильська вулиця, 15-А.

Топонімія села Біличі

ред.

Поділялося на такі кутки: Босьонки, Вовки, Ґалаґани, Деркачі, Мовчуни, Сажалки, Сивані, Хайли, Фузики, Цундарі, Шуляки[4].

  • Босьонки розташовувалися в районі нових кварталів сучасної Чорнобильської вулиці та були знесені наприкінці 1980-х років.
  • Вовки є наймолодшим кутком села і розташовуються у його західній частині.
  • Ґалаґани розташовані у північно західній частині села (кінцева частина Обухівської вулиці).
  • Деркачі розташовувалися у східній частині села, в районі початку Осінньої вулиці.
  • Мовчуни розташовувалися у південно-західній частині села і були майже повністю знесені на межі 1980-90-х років (локалізація — кінцева частина вулиці Миколи Ушакова та прилеглі вулиці).
  • Сажалки розташовувалися у південно-східній частині села, локалізація — на місці школи № 288, вул. Ірпінська, 68-А.
  • Сивані розташовані у східній частині села, прилеглій до проспекту Палладіна.
  • Фузики розташовувалися дещо на південний схід від географічного центру села, цей куток був найстарішим, розташовувався вздовж нинішньої Чорнобильської вулиці в районі перехрестя з Ірпінською та Прилужною вулицями; знесений у 1980-ті роки.
  • Хайли розташовані у північній частині села, біля кладовища.
  • Цундарі розташовані у північно-східній частині села, біля стику проспекту Академіка Палладіна та вулиці Академіка Булаховського.
  • Шуляки розташовані у північній частині села.

Житловий масив Біличі

ред.

2 лютого 1966 року село Біличі включено до меж міста Києва[5], а 24 лютого 1966 року — до складу Жовтневого району Києва. У 1973 році утворено Ленінградський район Києва, куди увійшов масив Новобіличі.

З 1988 року на знесеній південній частині селища Біличі та північно-західній частині Святошина (між проспектами Академіка Палладіна і Чорнобильською вулицею) звели однойменний масив, який складається з чотирьох мікрорайонів:

На території житлового масиву розташовані школи № 50, 287, 288 і 304, центри первинної медико-санітарної допомоги № 1 (вул. Академіка Єфремова, 11) і № 3 (вул. Чорнобильська, 5/7), автобусна станція № 5 «Дачна» (Берестейський проспект, 142).

Від Святошина до селища Біличі пролягав Біличанський шлях, на якому виникли сучасні вулиці Біличанська і Василя Стуса. Окрім того, у 1900–10-х роках існувала Біличанська вулиця (сучасна Чорнобильська вулиця).

Зображення

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Київ з передмістями, за зйомкою 1897 року (1918-03).
  2. Військова топографічна карта масштабу (1932…1939).
  3. Біличі. ЦДІАК України. Архів оригіналу за 17 грудня 2018. Процитовано 17 грудня 2018.
  4. Вакулишин, 2014.
  5. Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 2 лютого 1966 року «Про включення селища Біличі Київської області в смугу міста Києва» // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1966. — № 5 (11 лютого). — Стаття 17. — С. 31.

Посилання

ред.

Джерела

ред.