Вікіпедія

Білик Петро Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білик.

Петро Олексійович Білик (6 жовтня 1909, село Жуківці Київської губернії — 12 червня 1980, Москва) — радянський військовий діяч, Герой Радянського Союзу (14.02.1943), генерал армії (21.02.1969). Депутат Верховної Ради Української РСР 5-го скликання (у 1959—1963 роках). Депутат Верховної Ради РРФСР 7-го скликання (у 1967—1971 роках) Депутат Верховної Ради СРСР 8—9-го скликань (у 1970—1979 роках). Член Центральної ревізійної комісії КПРС у 1971—1980 роках.

Петро Олексійович Білик
Народження 6 жовтня 1909(1909-10-06)
с Жуківці
Смерть 12 червня 1980(1980-06-12) (70 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1927—1980
Партія КПРС
Звання  Генерал армії
Командування Q16160226?, 8-ма танкова армія (СРСР), Забайкальський військовий округ і 32nd Guards Rifle Divisiond
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Жовтневої Революції
Орден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного ПрапораОрден Червоного Прапора
Орден Суворова III степеняОрден Червоної ЗіркиОрден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За оборону Сталінграда»

Біографія ред.

Народився 6 жовтня (за старим стилем — 23 вересня) 1909 року в селі Жуківці Трипільської волості Київського повіту Київської губернії (тепер у складі Обухівського району Київської області). З селянської родини. Українець. У 1909—1918 роках жив у місті Києві. У 1918—1921 роках наймитував у рідному селі. У 1921—1923 роках проживав у селищі Гулькевичі (тепер — місто Краснодарського краю). У 1923—1925 роках був безпритульним в містах Києві і Білій Церкві. У 1925—1927 роках — вихованець дитячої трудової колонії № 2 в Києві, одночасно працював слюсарем в Державних вагових майстернях.

У вересні 1927 року призваний в Червону армію. Член ВКП(б) з 1929 року. Закінчив Київську піхотну школу в 1930 році.

Після закінчення школи до травня 1932 року служив командиром взводу стрілецького полку, командиром взводу окремого кавалерійського ескадрону стрілецької дивізії і командиром окремого взводу кінних розвідників стрілецького полку Українського військового округу.

У 1932 році закінчив Московські бронетанкові курси удосконалення командного складу. Служив командиром окремої розвідувальної роти механізованої бригади Київського військового округу. У травні — грудні 1937 року — командир бронетанкової роти танкового батальйону на території Монгольської Народної Республіки. Потім служив командиром окремих танкових батальйонів, 7-ї бронетанкової бригади в частинах Червоної армії Забайкальського військового округу.

З серпня 1940 року — командир 8-го окремого мотоциклетного полку Забайкальського військового округу. Потім полк був перекинутий в Білорусь, включений до складу 20-го механізованого корпусу Західного Особливого військового округу.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. У липні 1941 — жовтні 1943 року — командир 8-го (з грудня 1942 року — 3-го гвардійського) окремого мотоциклетного полку. Воював на Західному (липень — жовтень 1941 і серпень — вересень 1942), Брянському (вересень — жовтень 1942) і Південно-західному (жовтень 1942 — жовтень 1943) фронтах. У складі 5-ї танкової армії Південно-Західного фронту прославився в ході операції по розгрому німецьких військ під Сталінградом.

За «уміле командування полком і проявлені у боях з німецько-фашистськими загарбниками мужність і героїзм» Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14 лютого 1943 року підполковникові Бєліку Петру Олексійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордену Леніна і медалі «Золота Зірка».

У січні 1945 року закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ. З березня 1945 року — командир 2-ї окремої гвардійської танкової бригади у складі військ 31-ї армії 3-го Білоруського фронту. Після війни до листопада 1945 року продовжував командувати 2-ю гвардійською танковою бригадою (потім — полком) на території Кенігсберзької (Калінінградської) області.

З 1945 року — заступник командира 30-ї гвардійської механізованої дивізії у Особливому і Прибалтійському військових округах, в грудні 1946 — листопаді 1952 року — командир 28-ї гвардійської механізованої дивізії у Прибалтійському військовому окрузі (місто Совєтськ Калінінградської області).

У 1953 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії Генерального штабу. У листопаді 1953 — січні 1954 року — командир 66-ї гвардійської механізованої дивізії у Московському військовому окрузі (місто Калінін). У січні 1954 — червні 1956 року — командир 23-ї гвардійської механізованої дивізії у Московському військовому окрузі (Наро-Фомінський район Московської області). У червні 1956 — лютому 1958 року — командир 13-го гвардійського стрілецького (з серпня 1957 — армійського) корпусу Московського військового округу (місто Горький).

У лютому 1958 — травні 1960 року — командувач 8-ї танкової армії Прикарпатського військового округу (місто Житомир).

У 1960—1966 роках — 1-й заступник (у 1961—1962 роках — заступник) головнокомандувача Групи радянських військ в Німеччині.

У серпні 1966 — грудні 1978 року — командувач військ Забайкальського військового округу (штаб округу — в місті Чита). У 1969 роках закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу.

З січня 1979 року — військовий інспектор-радник Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Жив у Москві, де й помер 12 червня 1980 року. Похований на Новодівочому кладовищі.

Звання ред.

Нагороди ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білик_Петро_Олексійович&oldid=41337427