Вікіпедія

Білик Іван Іванович

Іва́н Іва́нович Бі́лик (1 березня 1930, Градизьк, сучасна Полтавська область, УРСР — 27 листопада 2012, Київ, Україна[2]) — український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури, лауреат Шевченківської премії (1991).

Іван Іванович Білик
Народився1 березня 1930(1930-03-01)
Градизьк, УРСР
Помер27 листопада 2012(2012-11-27) (82 роки)
Київ, Україна
ПохованняЛісове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР → Україна Україна
Діяльністьписьменник
Сфера роботилітературна діяльністьd[1] і перекладацтво[d][1]
Alma materННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
Мова творівукраїнська
Роки активності1956—2012
Жанрісторичний роман
ПреміїНаціональна премія України імені Тараса Шевченка — 1991
Золотий письменник України
Золотий письменник України
(2012)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Білик.
Не плутати з Іваном Біликом — псевдонімом Івана Яковича Рудченка.

Біографія

ред.

У 1950-ті роки вчителював у сільській школі, безуспішно намагався поступити на архітектурний та історичний факультети, до театрального інституту. 1961 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював у редакціях газет («Робітнича газета», «Молодь України», «Літературна Україна»).

Друкувався з 1956 року. Член Спілки письменників України з 1967 року.

Автор сенсаційних українських історичних романів радянських часів — «Меч Арея» (1972) і «Похорон богів» (1986).

Відразу після видання обидві книги стали бестселерами. Втім, «Меч Арея» 1972 року заборонили та вилучили з бібліотек, нерозпродані примірники — з книгарень (встигли знищити 5 тисяч примірників — із 65 тисяч накладу). Письменника примусили звільнитися з роботи в редакції «Літературної України» (3,5 роки був безробітним, лише 1976 р. вдалося влаштуватися в редакцію часопису «Всесвіт» на посаду «секретар-друкар»), позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі.

Після того книжка в СРСР поширювалася «з рук у руки», але була перевидана за кордоном — у Канаді, Америці, Великій Британії та інших країнах. На теперішній час витримала 15 перевидань (в тому числі 9 — за кордоном).

Відомий також як перекладач творів сучасних болгарських письменників (Е. Коралова, Е. Станева, П. Вежинова, А. Гуляшки, І. Давидкова, І. Петрова, К. Калчева, Б. Димитрової, Б. Райнова, М. Марчевського та інших).

Помер після тривалої хвороби у віці 82 років[2].

Відзнаки

ред.

Лауреат

Твори

ред.
  • «Танго» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (роман, 1968) — про життя української еміграції.
  • «Меч Арея» (роман, 1972)
  • «День народження Золотої рибки» (роман, 1977) — про будівництво ГЕС, шкідливої для навколишнього середовища; порушено проблеми відповідальності особи перед суспільством і природою.
  • «Земля Королеви Мод» (роман, 1982) — апофеоз людини, яка зберігає гідність і честь у найскрутніші моменти життя.
  • «Похорон богів» [Архівовано 24 квітня 2008 у Wayback Machine.] (роман, 1986) — про події IX—X століть на землях Київської Русі.
  • «Золотий Ра» [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (1989) — «Історії» Геродота у вільному переказі.
  • «Яр» (перший роман І. Білика — написаний 1958, виданий 2008 року)

Трилогія «Скіфи»:

  • «Дикі білі коні» (роман, 1989)
  • «Не дратуйте ґрифонів» (роман, 1993)
  • «Цар і раб» (роман, 1992).

Інше

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Czech National Authority Database
  2. ↑ а б Помер український історичний письменник Іван Білик. news.dt.ua. 27 листопада 2012. Процитовано 28 листопада 2012. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=unknown-host (довідка)[недоступне посилання з червня 2019]
  3. ↑ Золоті письменники України. Нагороджені. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.

Посилання

ред.
  Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білик_Іван_Іванович&oldid=36958501