Бєглова Садия Арифівна
Садия Арифівна Бєглова (тат. Садыя Ариф кызы Беглова, 15 серпня 1923, Великий Студенець, Шацький повіт, Рязанська губернія, РРФСР, СРСР — 10 жовтня 1992, Казань, Республіка Татарстан, Російська Федерація) — радянська татарська юристка, голова Верховного суду ТАРСР (1969—1985).
| Бєглова Садия Арифівна | |
|---|---|
| тат. Садыя Ариф кызы Беглова | |
| Народилася |
15 серпня 1923 Zur Studiniçd, Шацький повітd, Рязанська губернія, Російська імперія |
| Померла |
1992 Казань, Росія |
| Місце проживання | Q31444560?[1] |
| Діяльність | юристка |
| Alma mater | Московський державний юридичний університет і Вища партійна школа при ЦК КПРС[d] |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Садия Арифівна Бєглова народилася 15 серпня 1923 року в селі Великий Студенець Шацького повіту Рязанської губернії[2][3][4]. За національністю — татарка, володіла російською і татарською мовами[3]. З сім'ї службовців[4], батько працював головою татарського національного колгоспу «Нацмен, вперед!»[3].
Закінчивши татарську школу, в роки Великої Вітчизняної війни виїхала в Казань, де у вересні 1942 року поступила в Казанський державний університет ім. В. І. Леніна[5][6]. Завершивши лише один семестр, в лютому 1943 року отримала пропозицію вступити на службу в органи держбезпеки, і до червня 1947 року працювала в НКВС — МДБ, зокрема в Москві, Баку, Казані; в наступні роки про цей факт своєї біографії не розповідала, невідомими залишилися її звання, утримання служби та коло повноважень[7][5][6].
Повернувшись до перерваного навчання, з вересня 1947 року по липень 1949 року була слухачкою Казанської юридичної школи[8][9]. Надалі перебувала на партійно-господарській роботі[10][9]. З січня 1950 року по березень 1951 року інструктором відділу партійних, профспілкових і комсомольських органів Бауманського районного комітету КПРС. З квітня 1951 року по січень 1954 року обіймала посаду заступника міністра юстиції Татарської АРСР[2][8].
У 1954 році закінчила казанську філію Всесоюзного юридичного заочного інституту[2][11]. Також закінчила Вищу партійну школу при ЦК КПРС[12].
З січня 1954 року по грудень 1957 року знаходилася на посаді секретаря Альметьєвського міського комітету КПРС. З грудня 1957 року по листопад 1960 була інструктором, а потім заступником завідувача відділу адміністративних і торгово-фінансових органів Татарського обласного комітету КПРС. З листопада 1960 року по березень 1965 року обіймала посаду першого секретаря Бауманського райкому КПРС, а з березня 1965 року по березень 1969 була заступником голови виконкому Казанської міської ради[2][13]. Працювала під керівництвом З. І. Муратова, С. Д. Ігнатьєва, Ф. А. Табеєва; останній відгукувався про неї як про «великого юриста»[14][15]. У 1961 році була делегатом XXII з'їзду КПРС [16], в 1963—1985 роках — депутатом Верховної ради ТАРСР[10] [2].
З березня 1969 року по січень 1985 року перебувала на посаді голови Верховного суду ТАРСР [17][18]. Пішла у відставку за власним бажанням[19], а 28 січня 1985 року вийшла на пенсію[18].
Садия Арифівна Бєглова померла 10 жовтня 1992 року в Казані[2][20].
Особисте життя ред.
У заміжжі — Аітова[21]. Чоловік — Бєльге Аітов (1923—1987), кореспондент газет «Радянська Татарія» і «Радянська Росія», заслужений працівник культури РРФСР [22][23][24]. Дівер — Наріман Аітов[25].
Нагороди ред.
- Медаль «За трудову доблесть» (1960 рік)[26] .
- Почесне звання «Заслужений юрист ТАРСР» (1985 рік)[2].
Література ред.
- XXII съезд Коммунистической Партии Советского Союза. 17–31 октября 1961 года. Стенографический отчёт. — Москва : Государственное издательство политической литературы, 1962. — Т. 3. — 592 с.
- Гомәр Г. Г. Даһилар мөнбәре: шәхесләр һәм замандашлар турында кыска хикәя-новеллалар. — Казань : Татарстан китап нәшрияты, 2015. — 303 с. — ISBN 9785298029094.(татар.)
- Докторов Б. З. Нариман Аитов. Основатель социологии в Башкортостане // Биографические интервью с коллегами-социологами. — Москва : 4-е дополненное издание, 2017. — С. 1—47.(рос.)
- Зарипов И. Х. О тех, с кем прожита жизнь. — Казань : Татарское книжное издательство, 1997. — 342 с.(рос.)
- Хасанов М. Х. Беглова Садыя Ариф кызы. — Казан : Татар енциклопедичний словник, 2002. — С. 94. — ISBN 5902375010.(татар.)
- Шайдуллин Р. В. и др. Центральные органы государственной власти и управления Татарстана (1920—2010 гг.). — Казань : Институт Татарской энциклопедии Академии наук Республики Татарстан, 2017. — 400 с. — ISBN 9785902375210.(рос.)
- Ярмиева А. Г. Секретарь парткома. — Набережные Челны : Новости МИРА, 2006. — 176 с. — ISBN 5912060055.(рос.)
Посилання ред.
- Садия Арифівна Бєглова. Верховний суд Республіки Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 5 квітня 2020.
Примітки ред.
- ↑ М. Даутов (unspecified title) — Казань: 1969. — С. 532.
- ↑ а б в г д е ж Шайдуллин и др., 2017, с. 223.
- ↑ а б в Марат Сафаров (26 ноября 2019). Садыя Беглова: земной суд и долгая память. Журнал «Идель»[tt]. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Марат Сафаров (26 ноября 2019). Садыя Беглова: земной суд и долгая память. Журнал «Идель»[tt]. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Беглова Садыя Арифовна. Государственный комитет Республики Татарстан по архивному делу[tt]. Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Марат Сафаров (26 ноября 2019). Садыя Беглова: земной суд и долгая память. Журнал «Идель»[tt]. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ а б Хәсәнов, 2002, с. 94.
- ↑ Беглова Садыя Арифовна. Государственный комитет Республики Татарстан по архивному делу[tt]. Архів оригіналу за 11 квітня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Ярмиева, 2006, с. 18.
- ↑ Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Михаил Бирин (22 августа 2015). Фикрят Табеев: от Рязани до Казани. Первый секретарь Татарского обкома КПСС чуть не стал адмиралом, а на сталинскую стипендию в КГУ съел с однокашниками десяток гусей. Бизнес Online. Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Марат Сафаров (26 ноября 2019). Садыя Беглова: земной суд и долгая память. Журнал «Идель»[tt]. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Отчёт, 1962, с. 366.
- ↑ Шайдуллин и др., 2017, с. 190.
- ↑ а б Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Марат Сафаров (26 ноября 2019). Садыя Беглова: земной суд и долгая память. Журнал «Идель»[tt]. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Беглова Садыя Арифовна. Верховный суд Республики Татарстан. Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Гомәр, 2015, с. 46.
- ↑ Зарипов, 1997, с. 170.
- ↑ Аитов Бельге Абдрахманович. niznov-nekropol.ucoz.ru. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 23 января 2020.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета РСФСР от 12 августа 1981 года «О присвоении почетного звания „Заслуженный работник культуры РСФСР“ работникам редакции газеты „Советская Россия“»місце=Москва. — Ведомости Верховного Совета РСФСР. — Издание Верховного Совета РСФСР, 20 августа 1981. — № 33 (1191). — С. 661. — 672 с.
- ↑ Докторов, 2017, с. 5.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР от 7 марта 1960 года «О награждении орденами и медалями СССР женщин — передовиков промышленности и сельского хозяйства, деятелей науки и культуры, работников партийных, советских, профсоюзных, комсомольских и других организаций СССР». — Ведомости Верховного Совета РСФСР. — Москва : Издание Верховного Совета СССР, 1960. — № 5 (180). — С. 118. — 236 с.