Відкрити головне меню

Бучацький колегіум імені святого Йосафата

Бучацький колегіум імені святого Йосафата — духовно-освітній центр Української греко-католицької церкви (УГКЦ), розташований на пагорбі Федір у м. Бучач Тернопільської областіБучацькому монастирі отців Василіян).

Бучацький колегіум імені святого Йосафата
(Бучацький колегіум)
Бучацький монастир отців Василіян, у якому діє колегіум ім. св. Йосафата
Дата заснування до 22 жовтня 1754 року
Конфесія УГКЦ
Розташування Бучач, Тернопільська область, Україна
Сайт collegium.osbm.info

ІсторіяРедагувати

Школу при Бучацькому монастирі ЧСВВ заклали шляхтичі Стефан Александер Потоцький (був засновником монастиря отців Василіян у Бучачі, зробив пожертви на розбудову монастиря) та його дружина Йоанна з Сенявських. Їх син Микола Василь Потоцький забезпечив стипендії для його учнів, надав кошти для будівництва нових мурованих приміщень, які збереглись донині.

Монастир став центром освітньої діяльності в Бучачі: спочатку тут діяла школа-інтернат (конвікт, чи колегіум[1]) для дітей з бідних родин, проводились теологічні курси для діючих священиків; потім вона на прохання дідича Бучача Миколи Василя Потоцького реорганізована у гімназію (за привілеєм короля Авґуста III Фрідріха, виданим у Варшаві 22 жовтня 1754 р.[2]). З 1773 р. викладали філософію. 1784 року викладачі-василіяни повернулися до Литовської провінцію ЧСВВ, гімназія перетворилася на головну (нормальну) школу з вивченням державної німецької мови. 1804 р. знову відкривалася гімназія (5-класна: інфіма, граматика, синтакса, поетика, риторика). 1911 р. тут був відкритий Місійний інститут імені св. Йосафата, який з перервами (1914—1918 рр., 1940—1943 рр.) діяв до 1944 року. Діяльність Бучацького монастиря була заборонена більшовицько-радянською владою у середині 1946 року.

Після легалізації УГКЦ 1989 року школу і монастирське життя відродили Василіяни у 1990 р. Більше півтора десятка літ очолював Колегіум ім. Св. Йосафата і Бучацький монастир священик Іван Теодозій Майкович. Співзасновниками цього Колегіуму, окрім Василіян, є Бучацька районна рада та Бучацька районна державна адміністрація.

З початку 1990-х років цей колегіум був ліцеєм ім. св. Йосафата.

Бучацький колегіум імені священомученика Йосафата відкритий у 1995 році на базі Ліцею. У Колегіумі почали навчатися учні із 10-ти областей України — з Галичини, Закарпаття, східних областей України. Колегіум став поліконфесійним, де здобули освіту греко-католики, православні, представники інших конфесій.

18 лютого 2015 року на стіні Бучацького колегіуму імені святого Йосафата відкрили пам'ятну дошку випускнику колегіуму, Герою Небесної сотні Ігореві Костенку.[3]

СьогоденняРедагувати

 
Бучацький колегіум у правому крилі монастиря

У ньому працює 26 вчителів та навчається 132 учні з різних областей України. У монастирі обладнано кабінети математики, української мови і літератури, біології і хімії, історії та правознавства, комп'ютерний клас. Також тут розташовано районний центр асоціації вчителів іноземної мови. Біля третини випускників прийняли рішення вступити до духовних закладів — духовних семінарій і монастирів. Є учнівський гуртожиток — корпус бучацького монастиря Василіян. Вчителі, класні керівники, духівники щодобово виховують учнів. Закладено спорудження у колегіумі ім. св. Йосафата басейну, спортивного та актового залу, ще один житловий корпус.

Діє хор колегіуму, керівник — заслужений працівник культури України Кривко Марія Іванівна.[4]

Відомі випускникиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Львів непопсовий. Конвікт
  2. Akta grodskie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego… — Lwów, 1868. — T. 1. — S. 145—146. (пол.) (лат.)
  3. Відкриття меморіальної дошки Ігора Костенка // Студія «Клен» (Бучач), 18 лютого 2015
  4. Кривко М. (автор текстів та упорядник). Бучацька музична школа. З нагоди 50-річчя від заснування. 1963—2013. — Львів : Колесо, 2013. — С. 54.

ДжерелаРедагувати

  • Стоцький Я. В. Бучацький монастир отців Василіян: на службі Богові й Україні. До 300-ліття заснування. — Жовква : Місіонер, 2011. — 216 с. + 24 с. вкл. — ISBN 978-966-658-239-6.

ПосиланняРедагувати