Бум (араб. بوم‎, фр. bhum), відоме в Індії як дхангі[1] — традиційне арабське торгове вітрильне судно для далеких морських плавань, один з найбільших відомих типів дау. Має характерний довгий прямий ахтерштевень, нахилений під кутом в 40°, і гостру, зазвичай не прикрашену корму й озброєний двома або трьома щоглами з косими арабськими вітрилами.

Сучасний бум в Катарі. Підняте тільки одне вітрило — грот
Бум (на задньому плані) в морському музеї у Кувейті. Чітко видно різницю в розмірах з шуі, що знаходиться на передньому плані
Індійський бум (дхангі). Зверніть увагу на коротший ніс

Бум використовувався для перевезення важких і об'ємних вантажів, прісної води (boom-ma'y), деревини та будівельного каміння (teshalah), свіжих фруктів, а також для вилову перлів (boom-ghawas). Як велике й важке судно, бум потребував для управління значної команди, що складалась з 15—25 моряків, хоча деякі особливо великі судна потребували навіть до 40 моряків[2].

ОписРедагувати

Алан Мур і Джеймс Хорнел у своїх спробах класифікувати типи арабських суден запропонували розділяти дау на дві великі групи — човни з пласкою транцевою кормою (можливо скопійованої з європейських суден), такі як багала, самбук чи шуві та човни з гострою кормою, такі як бум і зеруг і бадан[3][4]. При цьому судна з гострою кормою вважаються більш старою формою, оскільки саме такі судна збереглись на найстаріших відомих зображеннях дау з XII століття, тоді як транцева корма вважається результатом впливу європейського досвіду суднобудування, привнесеного в регіон з початку XVI століття. Буми, що виготовлялись на Аравійському півострові, мали характерний довгий і прямий ахтерштевень, тоді як у індійських бумів (дхангі) він був значно коротший.

Бум мав довжину від 20 до 50 метрів, водотоннажність від 75 до 500 тонн та був озброєний двома й рідше трьома щоглами. Передня грот-щогла була приблизно в 1,2 рази більшою за кормову бізань. Грот-щогла була нахилена вперед приблизно на 10°, тоді як бізань встановлювалась вертикально. Якщо встановлювалась третя щогла (мала бізань), вона зазвичай мала нахил у сторону корми. Додатково на бумі міг встановлюватись бушприт, який ніс трикутний клівер[5].

 
Інтер'єр великого вітрильного дау — оформлення палуби

Усі щогли на бумі в якості головного вітрильного озброєння несли характерні косі «арабські» вітрила (англ. settee sail) у формі неправильної трапеції з короткою передньою шкаториною[6]. Головне вітрило піднімалось на передній великій грот-щоглі, тоді як кормові щогли (бізань і мала бізань) несли такі ж по формі вітрила, але значно меншого розміру ніж головне і, крім свого основного призначення, могли при маневрах виконувати роль повітряного керма. На великих бумах з високою грот-щоглою, на ній, над косим арабським гротом, іноді встановлювався чотирикутний топсель.

Кожне вітрило (shira'a) мало свою назву. Основні вітрила називались «аль-уд» (Al-Oud), на грот-щоглі «аль-каламі» (Al-Qalami) на бізані. Передній клівер називався «аль-буміа» (Al-Boomiah), заднє вітрило на малій бізані — «шаманді» (Shamandi) і топсель, який встановлювався над основним вітрилом «аль-уд» на гроті — «кабіа» (Qabiah). Розмір вітрил на бумі не регулювався за допомогою рифів, тож кожне судно зазвичай мало декілька наборів вітрил — для спокійної погоди (Terkate) і для штормових умов (Sefdairah)[7].

ІсторіяРедагувати

 
Бум на гербі Кувейту
 
Бум, вид з корми. Добре видно її характерну гостру корму

На початку XX століття бум замінив важчі й менш маневрені багалу і ганджу, які, на відміну від бума, мали пласку транцеву корму й були менш маневрені. Буми в основному будувались у Бейпурі[en], Конкані та Гуджараті в Індії, та в Кувейті на Аравійському півострові і використовуються для транспортних перевезень від Аравійського півострова до Сінда й Індії на сході та до африканського узбережжя Суахілі на заході.

Бум під вітрилами зображений на монетах і на гербі Кувейту, підкреслюючи його традиційне значення в країні, де він використовувався для перевезення прісної води та в перлинній промисловості, а також як торговий корабель[7].

На відміну від інших історичних великих транспортних дау, таких як багала і ганжа, які нині майже зникли, а ті рідкі екземпляри, що залишилися, використовуються переважно в презентаційних цілях, буми й далі активно використовують. У наш, особливо в районі Перської затоки багато бумів були переобладнані в моторні човни, їхні щогли та вітрила замінені на потужні дизельні двигуни і вони продовжують активно використовуватись для транспортних перевезень.

«Сохар» Тіма СеверінаРедагувати

 
«Сохар» Тіма Северіна, репліка бума IX ст. Маскат, Оман.

У 1980 році спільна ірландсько-оманська команда на чолі з британським мандрівником, дослідником, істориком і письменником Тімом Северіном вирішила довести, що описане в циклі арабських казок з VII-IX століття «Тисяча і одна ніч» плавання Сіндбада-мореплавця з Аравійського півострову до Китаю було можливе на тогочасних судах.

Для цього Тім Северін за допомогою команди корабельників з Суру в Омані відтворив репліку старовинного арабського судна типу бум з IX століття. Команда збудувала без жодного металевого цвяха за сім місяців судно довжиною 26,5 метрів, використовуючи вручну виготовлені дошки, зшиті за допомогою 640 км мотузок, також виготовлених вручну з койру — лушпиння кокосового горіха, вимоченого в морській воді[8].

У листопаді того ж року бум «Сохар» (так було названо вітрильник) вийшов з оманського порту Маскат и пройшов за 9 місяців шляхом знаменитого героя арабських казок Сіндбада-мореплавця до китайського порту Гуанчжоу (Кантон). Северін з командою з 25 мореплавців вийшли з Маската 21 листопада 1980 р., пройшли через Аравійське море, Лаккадівські острови, Калікут, Шрі-Ланку і Малаккську протоку і прийшли в м. Гуанчжоу в південному Китаї 6 липня 1981 р., орієнтуючись по зіркам і використовуючи лише навігаційні прилади того періоду. Ця мандрівка описана у книзі Северіна «Шляхом Сіндбада» (1983 р.)[8].

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. K. N. Chaudhuri, Trade and Civilisation in the Indian Ocean, Cambridge University Press, ISBN 978-0-521-28542-1
  2. Thabit A. J. Abdullah, The Political Economy of Trade in Eighteenth-Century Basra, SUNY series in the Social and Economic History of the Middle East , 2000, ISBN 978-0-7914-4808-3
  3. Moore, Alan (1940)
  4. Hornell, James (1942).
  5. Too Late to Document Dhows?
  6. The Origins of The Dhow
  7. а б The Kuwaiti history by:QUSAY ALASWAD. www.kuwaitboom.com. Процитовано 2021-02-06. 
  8. а б Severin, Tim (1982)

ДжерелаРедагувати

  • Agius, Dionisius (2005). Seafaring in the Arabian Gulf and Oman. The People of the Dhow. Kegan Paul ltd, London, ISBN 0-7103-0939-2 (англ.)
  • Agius, Dionisius (2007). Decorative Motifs on Arabian Boats. Meaning and Identity. Natural Resources and Cultural Connections of the Red Sea. Society for Arabian Studies Monographs No. 5. [BAR International Series 1666].
  • Agius, Dionisius (2008). Classic Ships of Islam: From Mesopotamia to the Indian Ocean, BRILL, ISBN 9004158634. (англ.)
  • Agius, Dionisius (2009). In the Wake of the Dhow: The Arabian Gulf and Oman, Ithaca Press, Amazon ISBN 9004158634 (англ.)
  • Al-Hijji, Ya'qub Yusuf (2001). The Art of Dhow-building in Kuwait. Arabian Publishing Ltd ISBN 978-1900404280 (англ.)
  • Catsambis, Alexis; Ford, Ben; Hamilton, Donny L. (2011). The Oxford Handbook of Maritime Archaeology. Oxford University Press ISBN 978-0-19-970515-3. (англ.)
  • Hawkins, Clifford W. (1977). The Dhow: An Illustrated History Of The Dhow And Its World, Nautical Publishing Co. Ltd, ISBN 978-0245526558 (англ.)
  • Hornell, James (1942). A Tentative Classification of Arab Sea-craft. Society for Nautical Research. Mariners Mirror 28 no1, 1942, 11-40 books.google (англ.)
  • Hourani, George F. (1995). Arab Seafaring in the Indian Ocean in Ancient and Early Medieval Times. Princeton: Princeton University Press. ISBN 9780691000329 (англ.)
  • Mondfeld, Wolfram (1979). Die arabische Dau. Delius Klasing & Co, ISBN 3-7688-0283-3 (нім.)
  • Moreland, W.H. (1939). The Ships of the Arabian Sea about A. D. 1500 // The Journal of the Royal Asiatic Society of Great Britain and Ireland. Vol. I, IV. 1939. (англ.)
  • Moore, Alan (1940) Notes on ‘Dhows’, The Mariner's Mirror, 26.2 (1940): 205—213.
  • Severin, Tim (1982). The Sindbad Voyage. Hutchinson. Amazon ISBN 978-0091505608 (англ.)
  • Sheriff, Abdul (2010). Dhow Cultures of the Indian Ocean: Cosmopolitanism, Commerce and Islam. London Hurst&Co ISBN 978-1-84904-008-2 (англ.)
  • Wiebeck, Erno (1987). Indische Boote und Schiffe. Hinstorff Verlag, Rostock 1987, ISBN 3-356-00084-5 (нім.)