Буковець (Болехівська міська рада)

Бу́ковець — село в Україні, в Івано-Франківській області, підпорядковане Болехівській міськраді.

село Буковець
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Болехів
Рада Поляницька сільська рада
Код КОАТУУ 2610291603
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1767 року
Населення 167
Площа км²
Густота населення 0 осіб/км²
Поштовий індекс 77221
Телефонний код +380 03437
Географічні дані
Географічні координати 49°00′21″ пн. ш. 23°41′04″ сх. д. / 49.00583° пн. ш. 23.68444° сх. д. / 49.00583; 23.68444Координати: 49°00′21″ пн. ш. 23°41′04″ сх. д. / 49.00583° пн. ш. 23.68444° сх. д. / 49.00583; 23.68444
Середня висота
над рівнем моря
511 м
Водойми р. Сукіль
Місцева влада
Адреса ради 77221, Івано-Франківська обл., Болехівська міськрада, с.Поляниця , тел. 3-94-09
Карта
Буковець. Карта розташування: Україна
Буковець
Буковець
Буковець. Карта розташування: Івано-Франківська область
Буковець
Буковець
Мапа

ГеографіяРедагувати

На південно-західній околиці села річка Озгра впадає у Сукіль.

ІсторіяРедагувати

Село було засновано 1767 року німецькими колоністами на так званих камеральних (державних) землях й названо Яммерсталь. Населений пункт знаходиться в мальовничій долині між селами Поляниця та Козаківка. Недалеко від села протікає річка Сукіль. Перші поселенці займалися лісорозробками. На початку ХХ ст. було прокладено вузькоколійку і побудовано тартак. Для потреб села в 20-х роках ХХ ст. було збудовано початкову школу, костел. Хутір адміністративно відносився до Поляниці.

У 1939 році в селі проживало 120 мешканців (30 українців, 10 поляків, 80 німців)[1].

18 лютого 1939 року польська влада перейменувала село на Рівня (Równia).[2]

В 1939—1940 рр. згідно з договором Молотова — Рібентропа радянська влада виселила німців у Вартеґау. Вільні хати, залишені німцями, були заселені багатодітними родинами з Поляниці. Тому подальша доля цих двох сіл тісно переплетена.

Обидва села пережили німецьку окупацію, під час якої багато людей було вивезено в Німеччину на примусові роботи. В роки другої світової війни в Поляниці діяв осередок Організації Українських Націоналістів, який керував суспільно-політичним життям села. Очолювали цей осередок брати Стефаніви («Панькові»): Микола, Юрко і Петро родом з Поляниці. Зв'язкова УПА — Макара (Дубів) Софія Миколаївна та вояк УПА — Пінах Федір Миколайович (псевдо — «Тирса») за участь в опорі відбули покарання в мордовських та норильських концтаборах. Родом з цього села Дяків Ярослав Васильович — був станичним, відбув покарання.

В роки другої світової війни населення села активно підтримувало національно-визвольний рух. Були створені загони самооборони. Частинам Української Повстанської Армії, сотням Байди, Бурлаки, Різуна, Бея, які проходили через село в 1944 році, надавалася допомога. Про це пише в своїй книзі «Записки українського повстанця» Іван Дмитрик (Львів, «Червона калина», 1992 р.) З другим приходом радянської влади (1944 р.) почалися нові арешти та вивезення людей до Сибіру за симпатію або допомогу українському національно-визвольному рухові. З часом налагоджувалося мирне життя. У селян були насильно відібрані власні поля. Запроваджувалися колгоспи, які так і не прижилися через нерентабельність у гірських умовах. Молодь села виїжджала на відбудову Донбасу. Єдиним заняттям для селян залишилися лісорозробки та праця на невеличких клаптиках землі. В 1954—1956 рр. були демонтовані вузькоколійка, костел і тартак. На місці тартака пізніше було утворено підсобне господарство Болехівського лісокомбінату. Церква і клуб знаходилися в сусідній Поляниці.

СьогоденняРедагувати

У 2000 році силами громадськості було відкрито церкву св. Петра і Павла. В селі працюють два продуктові магазини, і деревопереробна фабрика, пилорама, котра зараз переживає не найкращі часи. На території села розташовано 44 двори, у яких проживає 170 осіб. Село оточують мальовничі гори. На відстані 7 кілометрів від села знаходиться пам'ятка природи « Мертве зеро». Від нього пішки або верхи на конях можна добратися до гори «Ключ» — місця бою Українських Січових Стрільців з відділами російської армії в 1914 році.

ПриміткиРедагувати

  1. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 21 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  2. Zmiana niemieckich nazw miejscowości. — «Gazeta Lwowska» № 60 15.03.1939 (пол.)