Відкрити головне меню

Букатевич Юрій Васильович — засновник Української кінологічної літератури. Народився 6 березня 1924 року в м. Житомирі в сім'ї лісничого. Але тільки народився, бо сім'я лісничого часто переїжджала і він виростав в лісах мальовничого Полісся в селах: Мяколовичи, Сушки, Сантарці, Ушомирі. Маленький Юрко вдався дуже здібним. В 5 років він вже знав табличку множення, писав, читав, малював. А в 10 років вже друкувався в місцевій пресі. Писав оповідання та вірші.

Букатевич Юрій Васильович
Народився 6 березня 1924(1924-03-06) (95 років)
Житомир, Українська СРР, СРСР

Батько Василь і мати Тереза (дівоче прізвище Доліньйон) виховували шестеро дітей. Змалечку вчили їх бути чесними, працелюбними, прищеплювали любов до рідної природи, батьківщини. Мати — француженка за національністю (колишня гувернантка) полюбила Василя, полюбила Україну і серйозно займалася виховуванням своїх дітей. В 1937 році щасливе дитинство враз обірвалося. В ніч на 14 листопада постукали в двері працівники НКВД. Забрали батька і матір, конфіскували все до останнього горщика і через місяць розстріляли в Житомирській в'язниці начебто як ворогів народу. Юрія і молодшого брата Леоніда вигнали з службового будинку лісництва, бо на другий день, після арешту, вже приїхав новий лісничий. Ніякого суду не було. Батьків реабілітували посмертно: «За відсутністю составу злочину».

Далі настало жахливе сирітське життя. Спочатку Юрко жив у бабці на станції Пост Дровяний Олевського району, (батькова мати Степанида Павлівна. Далі на Сумщині у старшої сестри Наталії Василівні, яка вчителювала в с. Свіса Ямпільського району. Там він ходив у вечерню школу і працював токарем на Свіському мехзаводі. Пізніше, навчався в Білопольському педтехнікумі на Сумщині. А далі — війна. Фронт. Учасник боїв на Курській дузі, боїв за визволення України, Білорусі, Польщі. Учасник звільнення Варшави і штурму Берліна. Після війни — молодший лейтенант, залишився в армії. Під час війни нагороджений орденами «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни», медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та іншими. Проходив службу в Німеччині у складі Радянських військ. Далі в Проскурові, Житомирі, Кам'янець-Подільському. Заочно закінчив філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечнікова та військове Ярославське училище. А також закінчив вищі курси при Ленінградській військовій академії. Будучи офіцером Радянської армії, проходив службу в Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Угорщині. Часто полюючи з місцевими мисливцями, звертав увагу на те, що їх молодь володіє знаннями як полювати, як користуватися зброєю і, головне — вони досить освідченні в кінології (науці про собаківництво). Вони знають породи мисливських собак, правила полювання з ними, виховання молодняка, його тренування, а також правила розведення в чистоті і вдосконалення чистопородних мисливських собак. І подумалося йому: "А що ж, наші українські хлопці — подоляни, поліщуки, кіяни або полтавчани не варті мати таку кінологічну освіту? Почав шукати архіви, книжки, журнали на цю тему і з'ясував, що на Україні книжок з мисливської кінології — нема.

Вирішив підняти цей пласт. Кожну вільну годину проводив на природі, на полюванні з мисливськими собаками (гончаками, лягавими, спанієлями). Перечитав видатних російських письменників, заводчиків мисливських собак, експертів-кінологів Л. П. Сабанєєва, В. І. Казанського, Б. В. Дмитрієва, Н. П. Пахомова і західноєвропейських І.Наймана, А. Ренчо, І.Новотного, Яна Баца та інш. В 1949 році очолив Хмельницьку обласну секцію мисливського собаківництва і протягом 40 років був її головою на громадських засадах. Двічі обирався членом Всесоюзної і Всеукраїнської кінологічних Рад. Понад 50 років утримував і полював зі зграєю англоруських гончаків. Від своїх собак розповсюдив мисливцям України понад 300 високопородних песенят. Проводив експертизу на міжнародних виставках мисливських собак у 1995 та 1998 роках і в багатьох обласних центрах Росії, України і Білорусі. В 1977 році в у видавництві «Урожай» (м. Київ) вийшла перша книжка «Мисливські собаки» (200 сторінок, тираж 200 тис. екз українською мовою). Водночас почав працювати і над художньою літературою.

Крім науково-довідкових книжок «Мисливське собаківництво», «Мисливські собаки», «Мисливський тлумачний словник», «Гончаки», "Охотнику об охоте (альманах), з друку виходять його художні книжки: роман «Валькірія», повісті «Чалі коні», «Затьмарено сонце», «Сокіл», «Плакун», «Берегиння», «Довіра», збірка оповідань «На мисливській стежині», збірка поезій «Не можу мовчати» та інш. Він член спілки письменників «Поділля». Українська кінологія отримала шість науково-довідкових книжок, а в інших художніх книжках так або інакше присутні звірі, собаки, мисливці, природолюби. У передмовах до книжок Ю. В. Букатевича письменник Броніслав Грищук писав: «із сторінок книжок Ю.Букатевича постає перед читачем дивовижне життя вовка і вепра, козулі, лося, зайця і лиса. І в кожному оповіданні присутня людина, яка з правіку впливає на світ природи, регулює його, і яка покликана примножувати багатства лісу, поля або річки. Проза Ю. Букатевича своєрідна, цікава, потрібна, міцно скроєні характери, соковита мова, інтригуючи сюжети».

В 1970 році, полковник Ю. В. Букатевич звільнився з військової служби в запас і 22 роки пропрацював в м. Хмельницькому керуючи «Облжитлопостачзбутом». Очолювана ним служба чотири п'ятирічки виконувала за чотири роки кожну. Ця служба постачала устаткування і матеріали для ЖЕКів, комунальних комбінатів, комплектувала капітальне будівництво тролейбусного депо, тягових підстанцій, котелень, готелів, водо- і газопостачання. Працівники очолюваного ним «ОЖСТ» нагороджувались трудовими орденами та медалями.

У 1967 році Ю. В. Букатевич оббирався депутатом міськради. У 1978 році Республіканський центр по науковій організації праці видав брошурку "О работе Хмельницкого «Облжиткомснаба», а керівник цієї установи тричі нагороджувався солідними грошовими преміями.

Ю. В. Букатевич нагороджений орденом «Богдана Хмельницького» за бойову участь у Німецько-радянській війні. «Своїм трудом, своїм відношенням до дорученої справи я все життя, — говорить Ю. В. Букатевич, — намагався бути вихованим працелюбом, чесним патріотом, хорошим прикладом для оточуючих, особливо для своїх дітей і онуків, щоб доказати, яких людей енкаведісти постріляли у 1937 році, який генофонд був незаслужено знищений».

Юрій Васильович сповнений творчих задумів. Більше двохсот його публікацій було надруковано в журналах «Україна», «Дніпро», «Рідна природа», «Охотничье хазяйство», «Охотник», «Полювання та риболовля». На виставках мисливських собак його видатні гончаки не один раз ставали чемпіонами (Плакун, Висла, Буділо, Скрипач).

Зараз працює над новими книжками. «А чому нашому сивочолому і зовсім юному українському читачеві, — говорить Юрій Букатевич, — не знати того, що знають усі Європейці? Там діти більше освідченні в справі полювання та кінології ніж ми з вами».

Люди повинні знати, що полювання без мисливського собаки не таке торжественне як з ним. Воно, крім здорових емоцій, приносить і користь. Саме на полюванні з собакою знищуються хижаки (вовки, лисиці, шакали), знаходяться підранки. Полювання з собакою гучне, відкрите, не злодійське (бо все чути і видно). А на відкритому полюванні добувають тих звірів на яких видані документи, тих щільність яких дозволяє частковий відстріл.

Отакий він Ю.Букатевич. Полковник, фронтовик, письменник, спортсмен, мисливець, художник і батько трьох дітей, шести онуків і сімох правнуків, серед яких полковники, майори, капітани, кандидати наук, викладачі ВНЗ, працівників міліції та просто хороші люди.