Вікіпедія

Буддійська медитація

Буддійська медитація — в широкому сенсі, це сукупність методів фізичного і духовного самовдосконалення[1], пов'язаних з трьома групами практик Вісімкового шляху. У вузькому сенсі, під буддійською медитацією розуміється «культивування» (бхавана), що складається з практики самоспостереження смріті, концентрації уваги (самадхі і дх'яни) та інтуїтивного прозріння (праджни) істинності основ буддійського вчення[2].

Буддійська медитація — це узагальнююча умовна назва, якою європейські вчені позначають основні духовні практики, націлені на досягнення головних цілей буддійської культури: звільнення від сансари, досягнення нірвани, набуття стану аргата і Будди, Любові, Співчуття, незворушності та інших подібних станів. Термін «медитація» є недостатньо точним, оскільки має узагальнюючий характер: його використовують при перекладі десятків доктринальних понять з безлічі мов, і їм позначають цілий ряд духовних практик, які належать до кількох стадіях роботи з свідомістю і досягнутими рівнями складності (дх'яна, самадхі, віпасана, шаматха, самапатті і т. д.)[3].

Базові техніки медитації, описані у дошедших до нас стародавніх буддійських джерелах, одержали подальший розвиток і були багаторазово модифіковані протягом століть при передачі від вчителів до учнів.

Буддійська медитація включає в себе безліч медитаційних технік, спрямованих на розвиток уважності, концентрації, умиротворення і прозріння. Буддисти використовують медитацію як один із способів досягнення просвітлення і нірвани[4].

У буддійській психотехніці виділяються два рівня, які відповідають загальноіндійському поділу на «йогу дій» і «йогу споглядання». Перший рівень включає в себе способи вироблення та інтенсифікації певних фізичних і психічних здібностей, до другого рівня відносяться методи споглядання предметів, психічних станів і процесів, що протікають в організмі того, хто практикує фізичну йогу. Безліч методів буддійської медитації підпорядкована спільнії меті — очищення психіки і свідомості від афективної забарвленості. При цьому ні один метод не має універсального та загальнозначущого характеру. Вибір методу завжди визначається з урахуванням типу особистості конкретного індивіда і переважаючих в його характері афектів.

Відмінні риси буддійської медитації ред.

Основну проблему визначення специфіки буддійської медитації буддологи бачать в тому, що буддійська форма медитативної практики, з одного боку, виникла на основі брахмансько-шраманської йоги, а з іншого боку, вона займає центральне місце в буддійській сотеріології. Саме буддійська медитація вважається в релігієзнавстві тим новим елементом, який Будда Шак'ямуні вніс в релігійне життя Індії.

У деяких буддійських джерелах стверджується, що архат (буддійський святий) може здійснювати будь-які злочини і при цьому не осквернятися (тобто не накопичувати неблагу карму)[джерело?]. Європейські дослідники побачили в таких твердженнях схожість з «білявою бестією»,[джерело?] або надлюдиною Ніцше, що перебуває «по ту сторону добра і зла». Інша точка зору полягає в тому, що подібне розуміння має поверхневий характер, так як архат знаходиться «по той бік добра і зла» не з власної аморальності, а, навпаки, тому, що він досяг вищої моральної досконалості, при якому всі його думки, слова і вчинки стають добрими автоматично, без будь-яких зусиль з його боку. Надзвичайно важлива риса буддійського вчення полягає в тому, що, хоча моральна поведінка і не є самоціллю для його послідовників, воно все ж являє собою невід'ємну і присутню на всіх етапах релігійного шляху складову частину програми порятунку[5].

Буддійський шлях порятунку являє собою сукупність моральних норм, психотехніки та певних теоретичних уявлень. Відповідно до палійської традиції, вони позначаються наступними поняттями: «культура поведінки», «культура психіки», «культура мудрості». Кожна з даних категорій специфікується в безлічі матрик (термінологічних списків, забезпечених числовою індексацією). В європейській буддологічній літературі «культура поведінки» зазвичай називається етикою, а «культура психіки» і «культура мудрості» часто об'єднуються в понятті «буддійська медитація». Згідно з буддійським вченням, успіх медитації можливий тільки при дотриманні моральної чистоти медитуючого, тому «культура поведінки» служить підготовчим етапом медитації. Цьому етапу відповідають наступні ланки вісімкового шляху: правильна дія, правильна мова і правильний спосіб життя.

Буддійська чеснота включає в себе чотири рівня етичних настанов:

  1. Правила поведінки для звичайних мирян, збігаються з нормами морального кодексу давньоіндійського суспільства. Головні з них — п'ять заповідей (панча шила): «не убий», «не вкради», «не прилюбодій», «не бреши», «не оп'яняй себе».
  2. Правила зовнішньої поведінки для членів буддійської громади.
  3. Загальні методи самотренінгу, спрямовані на досягнення членами громади різних рівнів порятунку.
  4. Методи самотренінгу за програмою досягнення вищої мети буддійської сотеріології — стану аргата. Четвертий рівень являє собою сукупність попередніх трьох рівнів плюс реалізацію головних буддійських доктрин чотирьох благородних істин, вісімкового шляху і усунення афектів.

Перші три рівня мають багато спільного з методами тренування брахманістських і шраманських громад. Четвертий же є повністю буддійським нововведенням.

Унікальна буддійська точка зору на духовний шлях полягає в тому, що будь-яка людина може досягти Просвітлення власними зусиллями без опори на сліпу віру[6].

У буддійській літературі поняття «буддійська медитація» вживається у двох основних значеннях: широкому і вузькому. У широкому сенсі цей термін є синонімом всієї сукупності різноманітних методик фізичного і духовного самовдосконалення, у вузькому сенсі — як позначення всіх методів споглядання (bhavana).

Буддійська медитація у вузькому сенсі (бхавана) включає в себе практику «самовладання» (смріті), практику концентрації (самадхі) і практику мудрості (праджня), інакше звану віпасана. Саме віпасана являє собою головну складову буддійської медитації. Віпасана — це інтенсивне розуміння, яке надає проникнення в глиб речей. Згідно з раннього буддизму, істинна природа речей — це дхарми (найпростіші елементи буття). У буддійській медитації шаматха і віпасана доповнюють один одного, але якщо шаматха націлена на очищення свідомості від усіх його колишніх об'єктів, то віпасана забезпечує перекодування реальності в термінах буддійського вчення, тобто виробляє звичку бачити і мислити дискретно (розкладати реальність на дгарми-елементи).

Для планомірної перебудови психіки в ранньому буддизмі були створені різні класифікації дгарм. Спочатку вони представляли собою керівництва з медитації і лише згодом, у період розвитку різних буддійських шкіл, стали предметом теоретичного розгляду. За словами Е. Конзе, «теорія дгарм — це, по суті, техніка медитації»[7].

Примітки ред.

  1. ↑ Далай-лама, 2017, розд. Медитація - спрямування сили розуму (природа розуму, техніка).
  2. ↑ Лисенко, 2011, с. 464.
  3. ↑ (рос.)Андросов Валерій Павлович. Буддизм Нагарджуни: Релігіозно-філософські трактати / Редактор Т. М. Швецова. — Москва : Видавнича фірма «Східна література» РАН, 2000. — С. 735. — 2000 прим. — ISBN 5–02–018115–3.
  4. ↑ For instance, Kamalashila (2003), p. 4, states that Buddhist meditation «includes any method of meditation that has Enlightenment as its ultimate aim.» Likewise, Bodhi (1999) writes: «To arrive at the experiential realization of the truths it is necessary to take up the practice of meditation…. At the climax of such contemplation the mental eye … shifts its focus to the unconditioned state, Nibbana….» A similar although in some ways slightly broader definition is provided by Fischer-Schreiber et al. (1991), p. 142: «Meditation — general term for a multitude of religious practices, often quite different in method, but all having the same goal: to bring the consciousness of the practitioner to a state in which he can come to an experience of 'awakening,' 'liberation,' 'enlightenment.'» Kamalashila (2003) further allows that some Buddhist meditations are «of a more preparatory nature» (p. 4).
  5. ↑ Лисенко, 1994, с. 179.
  6. ↑ (рос.)Камалашила (Ентоні Маттьюз). Медитація. Буддійський шлях спокою і прозріння. — перекл. з англ. — СПб : Уддіяна, 2003. — 320 с. — ISBN 5-94121-016-7.
  7. ↑ Conze E. Buddhist Thought in India. Michigan 1970, p. 98.

Література ред.

  • Серце медитації. У пошуку глибинної усвідомленості (англ. The Heart of Meditation by Dalai Lama, Jeffrey Hopkins). Далай-лама// Переклад. Г. Ровенскіх.- 2017.- 144 с. ISBN 978-617-7535-16-3 Аудіо
  • Arbel, Keren (2017), Early Buddhist Meditation: The Four Jhanas as the Actualization of Insight, Taylor & Francis, архів оригіналу за 4 квітня 2019, процитовано 20 червня 2020
  • (рос.)Рання буддійська філософія. Філософія джайнізма = Ранняя буддийская философия. Философия джайнизма / Степанянц М. Т. — М. : «Східна література», 1994. — 383 с. — (Історія східної філософії) — ISBN 5-02-017770-9.
  • (рос.)Медитация в буддизме Лысенко В. Г. М.:Вост. лит.,ИФ РАН.- 2011.- 1045 с. ISBN 978-5-02-036492-9 (С.463—469)
Traditional Theravada

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Буддійська_медитація&oldid=41306700