Бугайченко Іван Федотович

Іва́н Федо́тович Буга́йченко (2 (15) серпня 1913(19130815), с. Михайлівка, нині Первомайського району Харківської області14 січня 1943) — Герой Радянського Союзу (8 травня 1965, посмертно).

Бугайченко Іван Федотович
Народився 2 (15) серпня 1913(1913-08-15)
с. Михайлівка
Помер 14 січня 1943(1943-01-14) (29 років)
Радомишльський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
·страта
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Відомий завдяки підпільник під час Німецько-радянської війни
Знання мов російська
Учасник Німецько-радянська війна
Нагороди Герой Радянського Союзу

БіографіяРедагувати

Навчався 1930—1932 в Київському педагогічному технікумі. Потім на комсомольській роботі в Харківській області: завідувач піонерської бази, очолює комсомольський осередок тваринницького радгоспу с. Карасівка Золочівського району, інструктор Золочівського райкому ЛКСМУ, від квітня 1934 — секретар комітету ЛКСМУ спиртового заводу.

Восени 1934 почав дійсну, а від 1937 понадстрокову службу в Кам’янець-Подільському прикордонному загоні № 23 (прикордонна школа загону, де служив Бугайченко, розташовувалася за залізничним полотном у розвилці шосейних доріг між нинішніми селами Кам'янка і Мукша Китайгородська). Був секретарем комсомольської організації прикордонного загону. Від кінця 1938 — другий секретар Кам’янець-Подільського обкому комсомолу, від жовтня 1939 — перший секретар Тернопільського обкому комсомолу.

Підпільна роботаРедагувати

У липні 1941 направлено до Тернопільської області для організації підпільної боротьби. Але, уникаючи викриття, Бугайченко опинився в селі Ляхова (нині — Осички Радомишльскього району Житомирської області). Йому вдалося встановити зв'язок між підпільними організаціями низки сіл Житомирщини, об'єднати 8 підпільних груп, що налічували понад 150 чоловік. Під керівництвом Бугайченка було створено продовольчі склади та склади зброї для партизанського загону.

6 січня 1943 Бугайченка разом з іншими підпільниками заарештували, а 14 січня стратили — в с. Потіївка закопали живим у землю.

Увічнення пам'ятіРедагувати

На честь Бугайченка встановлено меморіальні дошки в Житомирі та Тернополі. Його іменем названо вулиці в місті Первомайський Харківської області, у селі Довжок Кам'янець-Подільського району та селі Потіївка Радомишльського району. Одну з вулиць села Кам'янка Кам'янець-Подільського району теж названо іменем Бугайченка (у цьому селі жила його дружина — Лідія Михайлівна Бойко). Ім'я Бугайченка надано школі № 4 у Тернополі. У с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області встановлено його погруддя.

До 2016 року року в Житомирі була вулиця Бугайченка.

ЛітератураРедагувати

  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. – Т. 2. — К., 1978. — С. 50.
  • Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 205.
  • Слідзюк П. С. Бугайченко Іван Федотович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 3. — К., 2004. — С. 511.
  • Попов Л. Подвиг Бугайченка: Документальний нарис // Прапор Жовтня (Кам'янець-Подільський). – 1980. – 12, 14, 15, 18, 19, 21, 22 березня. – С. 4.
  • Савицький Володимир. На крутизні стремлінь // Корчагінець (Хмельницький). – 1989. – 8 січня. – С. 3, 4.
  • Ляхнович Й. Безсмертя подвигу // Кам’янець-Подільський вісник. – 1998. – 14 лютого. – С. 3; фото.
  • Твої герої, Кам’янеччино. – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 19–24.

Див. такожРедагувати