Борис Папандопуло

Борис Папандопуло (хорв. Boris Papandopulo; 25 лютого 1906, Бад-Хоннеф — 16 жовтня 1991, Загреб) — хорватський композитор і диригент.

Борис Папандопуло
хорв. Boris Papandopulo
Lisinski Miletic (1944).jpg
Основна інформація
Дата народження 25 лютого 1906(1906-02-25)[1][2][…]
Місце народження Бад-Гоннеф, Райн-Зіг, Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія[1]
Дата смерті 16 жовтня 1991(1991-10-16)[1][2] (85 років)
Місце смерті Загреб, Хорватія[1]
Поховання Мірогой
Громадянство Хорватія
Професії композитор, диригент
Освіта Музична академія Загреба
Жанри опера
Нагороди

Навчався композиції у Франа Лхотки, Благоє Берси та інших у Музичній академії в Загребі, диригування — у Д. Фока в Академії музичного і сценічного мистецтва у Відні (192528). Був хоровим і симфонічним диригентом багатьох музичних товариств і оперних театрів різних міст Югославії, у тому числі Національного театру у Загребі194045 і 195968 роках). Автор понад 440 творів, у тому числі кантат патріотичного змісту.

Твори
  • опери — Амфітріон (1940, Загреб), Соняшник (Sunčanica, 1942, Загреб), Пісня Марули (1970, Спліт) та інші;
  • балети — Жнива (Zetva, 1950, Сараєво), Доктор Атом (1966, Рієка) та інші;
  • для солістів, хору і оркестру — Ораторії на релігійні тексти, світські кантати, у тому числі Стоянка, мати з Кнежеполья (Stojanka, majka Knezepoljka, 1950), Легенда про товариша Тіто (Legenda o drugu Titu, 1960), Вогняне серце (Srce od ognja, 1965);
  • для оркестру — Концертна увертюра і п'єси;
  • концерти (зі струнним оркестром) — 4 для фортепіано (1938—1959), 1 для клавесину (1962);
  • камерно-інструментальні ансамблі;
  • Додекафонічний концерт для 2 фортепіано (1961);
  • хори;
  • пісні з оркестром і з фортепіано;
  • масові пісні;
  • музика до вистав драматичного театру і кінофільмів.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Kovacevic К., Hrvatski kompozitori i njihova djela, Zagreb, 1960, s. 358-81.
  • Музыкальная энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, Советский композитор. Под ред. Ю. В. Келдыша. 1973—1982.