Відкрити головне меню

Степа́н Григо́рович Бо́йко (14 січня 1924(19240114) р.н.) — радянський партійний працівник, перший секретар Червоноармійського та Ружинського райкомів партії Житомирської області. Герой Соціалістичної Праці (1977). Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання.

Степан Григорович Бойко
Бойко Степан Григорьевич.jpg
Народився 14 січня 1924(1924-01-14) (95 років)
с.Козіївка (нині в межах Коростишівського р-ну Житомирської обл. України)
Помер 29 липня 2019(2019-07-29) (95 років)
Житомир, Україна
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність агроном
Alma mater Житомирський національний агроекологічний університет
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Вітчизняної війни I ступеня Медаль «За відвагу» Медаль «За відвагу»
Медаль «За взяття Кенігсберга»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «Ветеран праці»

БіографіяРедагувати

Народився 14 січня 1924 року в селі Козіївка (нині в межах Коростишівського р-ну Житомирської обл. України) у селянській родині. У 1938 році закінчив семирічну школу, рік працював у місцевому колгоспі.

З 1939–1941 рр. навчався у Крошненському сільськогосподарському технікумі плодоовочівництва (нині Житомирський агротехнічний коледж).

Учасник комсомольсько-молодіжного підпілля в роки німецько-радянської війни. З листопада 1943 – на фронті. У складі 1-го гвардійського кавалерійського корпусу генерала Баранова брав участь у боях за місто Житомир. Навідником мінометної обслуги воював на 3 Білоруському фронті: учасник операції «Багратіон» та Східно-Пруської операції, де бився з ворогом на теренах Білорусі, Прибалтики, та Східної Пруссії. Двічі поранений. Демобілізований як інвалід війни.

По війні працював у Коростишівському райземвідділі, а по закінченні технікуму в 1948 році був направлений у Червоноармійський район. Працював головним агрономом, завідувачем райземвідділу, начальником районного управління сільського господарства й заготівель. Був обраний секретарем райкому партії по зоні Улашанівської МТС, пізніше призначений директором цієї МТС.

Після реорганізації МТС і продажу техніки колгоспам був переведений на посаду начальника «Райсільпгоспінспекції» а в 1958 році обраний другим секретарем Червоноармійського райкому партії.

У 1959 році С. Г. Бойко обраний головою колгоспу ім. Леніна села Великий Луг. Очоливши колгосп, С. Г. Бойко найголовнішу увагу приділяв пошуку важелів, з допомогою яких можна було б кардинально підняти ефективність господарювання на землі. Минуло небагато часу — колгосп економічно міцнішав. Підвищилась культура землеробства, зростали врожаї та продуктивність тваринництва, росла оплата праці та трудова активність людей в громадському господарстві.

Та голова все більше переконувався, що трудодень, як мірило праці вичерпав себе і став серйозним гальмом у підвищенні її продуктивності.

З особистої ініціативи голови, колгосп серед перших, за чотири роки до того, як це відбулося на державному рівні, був переведений від трудоднів на гарантовану грошову оплату праці колгоспників, запровадив пенсії для престарілих. Саме цей ризикований для керівника господарства захід, у тій ситуації, як і очікувалось, різко й незрівнянно високо підняв мотивацію до сумлінної та чесної праці колгоспників у громадському виробництві, з випливаючими звідси наслідками. Колгосп без будь-якої сторонньої фінансової підтримки фінансував усе громадське виробництво: за рахунок власних коштів регулярно і своєчасно виплачував зарплату й пенсії колгоспникам. Також за власні кошти здійснювався значний обсяг капіталовкладень у будівництво виробничих, соціально-побутових об'єктів та шляхів з твердим покриттям.

У 1966 році, при відновленні Червоноармійського району, С. Г. Бойко був обраний першим секретарем райкому партії. А на початок 1974 року обраний першим секретарем Ружинського району, який Степан Григорович очолював десять років. Район з часом став флагманом в області, успішно виконуючи народногосподарські плани виробництва й заготівель усіх видів сільськогосподарської продукції.

С. Г. Бойко був делегатом XXIV і XXV з'їзду КП України та XXV з'їзду КПРС, обирався депутатом Верховної Ради Української РСР десятого скликання, неодноразово — депутатом обласної й районних рад, тривалий час був членом обкому партії, а в останні понад 10 років — членом бюро.

Після Ружинського району С. Г. Бойко ще 5 років працював заступником начальника агропромислового об'єднання «Укрхміль» та 5 років в обласному управлінні охорони навколишнього природного середовища.

На громадських засадах працював першим заступником голови обласної організації ветеранів України, також виступав у періодичній пресі з публікаціями з історії радянської доби, й зокрема періоду Другої світової війни.

З дружиною Марією Федорівною виховали трьох доньок, діждались онуків і правнуків.

НагородиРедагувати

Бойові ордени та медалі:

Трудові нагороди:

ТворчістьРедагувати

С. Г. Бойко є автором дев'яти книг політично-суспільної публіцистики:

  • «Нам дороги ці забути не можна» (Спогади про Велику Вітчизняну війну) — 2001 рік ;
  • «Крамольні думки вголос» (Уривки з щоденника) — 2002 рік ;
  • «Голова колгоспу — практика високої проби» (Спогади) — 2007 ;
  • «Відверто і вголос» — продовження книги «Крамольні думки вголос» — про контрреволюційний переворот і розвал Великої країни — 2007 ;
  • «З вогню та в полум'я» (Записки секретаря Червоноармійського райкому) — 2008 рік ;
  • «З Полісся в Лісостеп» (Записки секретаря Ружинського райкому): книга перша — 2009 рік; книга друга — 2009 рік ; книга третя — 2012 рік;
  • «Родина»  — 2010 рік.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати