Відкрити головне меню

Бойко Віталій Федорович

Бойко Віталій Федорович (*30 вересня 1937, с. Кропивне, Ніжинський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР) — український юрист і дипломат. Голова Верховного Суду України з 21 грудня 1994 по 24 жовтня 2002. Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова у 1993-1994.

Бойко Віталій Федорович

Час на посаді:
21 грудня 1994 — 24 жовтня 2002
Президент  Леонід Кучма
ПопередникБутенко Георгій Андрійович
НаступникМаляренко Василь Тимофійович

Час на посаді:
2 серпня 1990 — 20 березня 1992
ПрезидентЛеонід Кравчук
НаступникКампо Володимир Михайлович

Народився30 вересня 1937(1937-09-30) (82 роки)
с. Кропивне, Ніжинський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Професіяюрист
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Заслужений юрист України

ЖиттєписРедагувати

Народився 30 вересня 1937 р. у село Кропивне, (Ніжинський район), (Чернігівська область). Після закінчення у 1954 р. Ніжинського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників завідував сільським клубом. З 1956 по 1959 р. проходив строкову військову службу.

У 1963 р. закінчив Харківський юридичний інститут і був обраний суддею Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, а наступного року — призначений головою цього суду й очолював його упродовж десяти років. З лютого 1973 р. по березень 1976 р. обіймав посаду заступника голови Дніпропетровського обласного суду, протягом наступних десяти років очолював Донецький обласний суд.

У січні 1986 р. був призначений першим заступником Міністра юстиції.

У період із 1990 р. по 1992 р. обіймав посаду Міністра юстиції України. Саме тоді міністерство розробило основні положення, що лягли в основу надзвичайно важливих законів «Про власність», «Про економічну самостійність України» та інших нормативних актів. Це було непростим завданням, оскільки вносилися зміни в законодавчі акти у зв'язку з набуттям Україною незалежності, по-новому формулювалися окремі положення закону, починаючи з Кримінального кодексу, були внесені зміни до закону «Про судоустрій України», приймалися нові закони, зокрема, «Про статус суддів».

Очолюючи Міністерство юстиції, паралельно виконував і обов'язки Голови Центральної виборчої комісії з виборів народних депутатів України (1989–1992 рр.). Займався також організацією виборів першого Президента України, проведенням Всеукраїнського референдуму з питань незалежності України. І ця робота була дуже відповідальною, оскільки рішення Центральної виборчої комісії тоді не можна було оскаржити до суду — вони були остаточними й оскарженню не підлягали.

З 1992 р. по 1993 р. працював завідуючим відділом оборони, національної безпеки, правопорядку і надзвичайних ситуацій Кабінету Міністрів України.

З березня 1993 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова.

З 21 грудня 1994 р. обраний Головою Верховного Суду України й очолював його до виходу у відставку 24 жовтня 2002 р. Суддя вищого кваліфікаційного класу.

Ініціатор багатьох законопроектів та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, здійснення у державі судово-правової реформи. Входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи України та до Вищої ради юстиції. Був одним із організаторів Спілки юристів України.

Нагороджений Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1987) та Верховної Ради України (2001, 2002), Почесною відзнакою Президента України (1996), орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001), Почесною відзнакою Ради суддів України (2002). Заслужений юрист України (1997).

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати