Бобир Діодор Миколайович
Діодо́р Микола́йович Боби́р (нар. 5 (18) червня 1907, Архангельськ — 23 січня 1980, Київ) — український письменник і перекладач.
| Бобир Діодор Миколайович | |
|---|---|
| Народився |
5 (18) червня 1907 Архангельськ, Російська імперія |
| Помер |
23 січня 1980 (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | письменник, перекладач |
| Нагороди |
 |
Життєпис ред.
Навчався 1925—1929 в Київському інституті народної освіти. Учасник Другої Світової війни.
Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Грибоєдова, В. Вересаєва, П. Бажова, Л. Толстого, А. Чехова, Г. Гейне, Б. Нушича, В. Тендрякова, О. Прокоф'єва, В. Солоухіна, О. Вампілова тощо.
В перекладах Бобира вийшли повість «Мій Дагестан» (1978), збірка «Сонети» (1979) Расула Гамзатова (премія ім. М. Т. Рильського, 1980), роман «Вічний поклик» А. Іванова (1974) та інші.
Автор віршів, статей і рецензій з питань теорії і практики перекладу, мови перекладу.
Написав новий текст лібретто опер «Катерина» (1963, за однойменною поемою Т. Г. Шевченка, музика М. Аркаса), «На русалчин великдень» (музика М. Леонтовича і М. Скорика; постановка 1977 Київського театра опери та балету ім. Т. Г. Шевченка під назвою «Русалчині луки»), переклав українською лібрето опери «Алеко» С. Рахманінова[1], "Манон" Ж. Массне[2].
Твори ред.
- Люблю і вірю. К., 1983.
Примітки ред.
Джерела ред.
- Доценко Л. В оправі щирих почуттів. «Літературна Україна», 1985, 22 серпня
- УЛЕ. К., 1988, т.1.— с.199.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |