Вікіпедія

Битва під Вільном (1655)

Битва під Вільном — епізод Московсько-польської війни 1654—1667 років. Московське військо за підтримки козаків Золотаренка змусило до втечі військо супротивника, яке боронило підходи до столиці Великого князівства Литовського Вільна, та з ходу взяло місто. Невеликий гарнізон, що зачинився у міському замку, капітулював 31 липня 1655 року.

Битва під Вільном (1655)
Московсько-польська війна 1654—1667

Вільно. 1659.
Дата29—31 липня 1655 року
МісцеВільно
Результат Перемога Московського царства
Сторони
Річ Посполита Московське царство
Командувачі
Януш Радзивілл
Вінцент Корвін-Госевський
Казимир ЖеромськийКапітуляція		 Яків Черкаський
Іван Золотаренко
Сили
6000[1]
10 000 — 13 000[2]		 35 000[1]
Втрати
500 загиблих, 110 полонених[1] невідомо

Московське військо жахливо спустошило місто, яке було практично зруйноване, а майже все його населення внаслідок штурму, пожеж, розграбування московськими вояками і подальших пошестей загинуло[3][4][5].

Передісторія ред.

У другій половині травня 1655 року московське військо під командуванням царя Олексія Михайловича виступило зі Смоленська. З'єднавшись із черкасами або козаками[6] наказного гетьмана Івана Золотаренка, 3 липня об'єднане військо захопило Мінськ і висунулося на столицю Великого князівства Литовського Вільно, де керував обороною польний гетьман литовський Януш Радзивілл[7].

Наприкінці липня 1655 року московське командування ухвалило рішення дати генеральну битву військам Радзивілла, зосередженим під Вільном[8].

Битва ред.

Вранці 28 липня московські війська виступили зі Стодолактни в напрямку Вільна, маючи намір цього ж дня атакувати Радзивілла. Проте складнощі з переправами у болотистій місцевості затримали наступ, і на позиції Радзивілла московити вийшли тільки наступного дня[9].

Наблизившись до позицій супротивника, московські війська атакували вояків гетьмана. Радзивілл не прийняв бою і спробував відійти в місто. При самій межі міста московитам удалося нав'язати Радзивіллу бій. Розгорілася битва, в якій польсько-литовські війська було розбито. Вибитий із міста гетьман переправився мостом через Вілію, де за допомогою своєї піхоти спробував прикрити свій відхід. Бій на мосту тривав до вечора 29 липня, гетьманську піхоту вдалося відкинути, але міст підпалили, і гетьману вдалося відступити[10].

У віленському замку замкнувся гарнізон під орудою Казимира Жеромського, який здався 31 липня 1655 року. Радзивілл, у якого залишилося не більш ніж 5000 вояків[10], переслідуваний московитами, відступив у Кейдани.

Наслідки ред.

4 серпня цар Олексій урочисто в'їхав у Вільно і прийняв титул «государя Полоцького і Мстиславського»[11].

В історії Вільнюса це був перший випадок захоплення іноземними військами всього міста, включно з замковим комплексом. Унаслідок пожеж, грабежів та різанини містян (а також довколишнього населення, яке знайшло прихисток у місті), що вкоїли, розперезавшись, загарбники, місту було завдано значної шкоди; за підрахунками, загинуло понад 20 тис.[12]. Різанина місцевого населення тривала 3 дні, а місто горіло 17 днів. Було знищено багато цінних будівель, які так ніколи і не відбудували. Вільно ще довго відновлювало колишню велич (за підрахунками істориків, близько 1650 року місто налічувало 45 тис. жителів, а через 50 років — лише 4 тис. і тільки близько 1850 року населення Вільна перевищило 45 тис.)[13].

Новогрудський підчаший і мемуарист Ян Цедровський (1617—1688) так писав про добу московської окупації:[14]

  Страшний голод настав так, що тривав аж до жнив 1657 р., тим-то всіх котів, собак, падаль люди їли, а на додачу різали людей і їли людські тіла та не давали мертвим людським трупам лежати в могилі  
Оригінальний текст (пол.)
Głód straszny tak nastąpił, że trwał aż do żniw 1657 r., tak że kotki wszystkie, psy zdechliny ludzie jadali, a na dodatek rżnęli ludzi i ciała ludzkie jedli i umarłym trupom ludzkim wyleżeć się w grobie nie dali.

Місто відвоювало польське військо під командуванням Михайла Казимира Паца лише в серпні 1660 р.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Бабулин И. Б. Важнейшие победы России в русско-польской войне 1654—1667 гг. [Архівовано 9 серпня 2020 у Wayback Machine.]: ответ рецензенту (Папакін А. Реванш російської історіографії: Канів, 1662 р.) // История военного дела: исследования и источники. — 2017. — Т. IX. — С. 389.
  2. ↑ Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII в. — М., 1974. — С. 92.
  3. ↑ Добрянський Ф. М. Старая и Новая Вильна. Издание 3-е. Балтийский архив. Русские творческие ресурсы Балтии (2010 (1904)). Дата обращения 20 октября 2010. Архивировано 21 августа 2011 года.
  4. ↑ Davies N.. Dievo žaislas: Lenkijos istorija: du tomai="God's Playground": A History of Poland. The Origins to 1795, Volume 1 / Iš anglų kalbos vertė Inga Mataitytė, Linutė Miknevičiūtė. — 2-asis pataisytas leidimas. — Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla, 1998. — Т. I: Nuo seniausių laikų iki 1795 metų. — S. 502. — ISBN 978-9986-39-520-1.
  5. ↑ Киркор А. Г.. Историко-статистические очерки города Вильно // В память пребывания Государя Императора Александра II в Вильне, 6 и 7 сентября 1858 г. Издание Виленской археологической комиссии. = Na pamiątkę pobytu Najjaśniejszego Cesarza Jego Mości Alexandra II w Wilnie 6 I 7 wrzesnia 1858. Wydanie kommisji archeologicznej Wileńskiej. Wilno: J. Zawadski, 1858. S. 17—44.
  6. ↑ Иловайский Д. И. История России. В 5 томах. Том 5. Отец Петра Великого. Алексей Михайлович и его ближайшие преемники, IV. Борьба за Малороссию, Война России с Польшей в 1655. Русская историческая библиотека.
  7. ↑ Радзивиллы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  8. ↑ Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII века. — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 1974. — С. 95.
  9. ↑ Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII в., М., 1974. С. 95—96.
  10. ↑ а б Мальцев А. Н. Россия и Белоруссия в середине XVII в., М., 1974. С. 96.
  11. ↑ Мягков М. Ю. Цари-полководцы. Иван III, Иван IV Грозный, Алексей Михайлович Тишайший, Петр I — [[{{{1}}} (станція метро)|{{{1}}}]], 2014. — С. 9.
  12. ↑ Norman Davies, God's Playground: A History of Poland, Columbia University Press, 1982, ISBN 0231053517, s. 457.
  13. ↑ Tertius Chandler, 1987, Four Thousand Years of Urban Growth: An Historical Census. Lewiston, NY: Edwin Mellon Press.
  14. ↑ Przemysław Włodek, Wilno: przewodnik, Oficyna Wydawnicza «Rewasz», 2004, s. 22.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Битва_під_Вільном_(1655)&oldid=41700579