Битва при Мелорії (1284)

морська битва між Генуєю і Пізою

Битва при Мелорії (італ. Battaglia della Meloria) — морська битва, що відбулася між флотами двох морських республік, Пізи та Генуї в 1284 році поруч з острівцем Мелорія, неподалік від гирла річки Арно, на якій стоїть Піза. Пізанська республіка зазнала катастрофічної поразки, пізанський флот було майже повністю знищено і більше 10 тисяч пізанців було вбито чи захоплено в полон. Поразка в битві при Мелорії поставила крапку на подальших середземноморських амбіціях Пізи і призвела до її занепаду як потужної військової і торгової морської держави.

Битва при Мелорії
Літографія Арманьяно "Битва при Мелорії"
Літографія Арманьяно "Битва при Мелорії"

Літографія Арманьяно "Битва при Мелорії"
Координати: 43°19′01″ пн. ш. 9°58′32″ сх. д. / 43.317186110027776635° пн. ш. 9.975586110028° сх. д. / 43.317186110027776635; 9.975586110028
Дата: 6 серпня 1284[1]
Місце: о. Мелорія, Лігурійське море[2]
Результат: Вирішальна генуезька перемога[3]
Сторони
Генуезька республіка Пізанська республіка
Командувачі
Оберто Доріа
Бенедетто Дзаккарія
Коррадо Спінола
[3][4][5]
Альбертіно Моррозіні
Граф Уголіно
Андреотто Сарацено
[3][5][6]
Військові сили
88 галер[4][6][7][8] 72 галери[3][7][8]
Втрати
Доріа назвав втрати
генуезців помірними[9]
5,000 вбитих
[1][3][6][8][9][10]
9,000–11,000 полонених
[1][6][8][9][10]
35–37 галер втрачено
[3][6][8][9][10]

Передумови ред.

 
Фреска із зображенням битви при Мелорії, Діано Кастелло, Лігурія, Італія

У 1261 році, за підтримку генуезцями нікейських імператорів у боротьбі за відновлення Візантійської імперії проти Латинської імперії та Венеції, генуезці отримали від Михаїла Палеолога, імператора відновленої Візантійської імперії права безперешкодної торгівлі на всій території Візантії і монопольні права на торгівлю в Чорному морі. Хоча їм не вдалося зберегти цю монополію, генуезці скористалися нею і договорами із ханами Золотої Орди для влаштування численних колоній у Причорномор'ї і Криму, де були засновані генуезькі колонії Каффа, а згодом Содайя і Чембало, через які республіка отримала доступ до торгівлі по Шовковому шляху, маршрут якого після монгольських завоювань змістився на північ і проходив тепер від Криму до Китаю по території єдиної Монгольської імперії. Завдяки стратегічному союзу з відновленою Візантійською імперією династії Палеологів, у другій половині XIII століття Генуя знаходилась на підйомі своєї економічної та військової могутності.

У 1282 році Синучелло, суддя Сінарки на Корсиці, підняв повстання проти Генуї і попросив підтримки у Пізи. Піза спробувала використати цей привід для отримання контролю над торгівлею та адміністрацією Корсики[11][12]. Генуя відреагувала швидко і у серпні 1282 року частина генуезького флоту блокувала пізанську торгівлю, перекривши гирло річки Арно[12]. Протягом 1283 року Генуя та Піза готувалися до війни. Піза збирала солдатів з Тоскани і призначала капітанів зі своїх знатних родин. Генуя побудувала 120 галер, шістдесят з яких належали республіці, а решту було орендовано у приватних осіб. Цей флот вимагав щонайменше 15 000-17 000 веслярів і моряків[12].

На початку 1284 року генуезький флот намагався завоювати Порто-Торрес і Сассарі на Сардинії. Частина генуезького торгового флоту розгромила пізанську армію під час подорожі до Візантійської імперії. Генуезький флот заблокував Порто-Пізано і атакував пізанські кораблі в Середземному морі. Генуезька флотилія з тридцяти кораблів на чолі з Бенедетто Заккарією вирушили до Порто-Торес, щоб підтримати генуезькі сили, які облягали Сассарі.

Бій ред.

 
Битва при Мелорії. Ілюстрація з Нової Хроніки

Коли генуезці з'явилися біля Мелорії, пізанський флот стояв в Порто Пізано, міському порту Пізи в гирлі Арно. Екіпажи пізанського флоту складались з усієї владної еліти міста, на кораблях знаходились члени усіх відомих родин і більшість провідних офіцерів. Генуезці, бажаючи витягнути ворога на вирішальний бій, розставили свій флот у дві лінії.

 
Карта-схема розташування супртивників пере битвою при Мелорії

За словами Агостіно Джустініані, перша складалася з п'ятдесяти восьми галер і восьми панфілій  — класу легких галер східного походження, названих на честь провінції Памфілія. Оберто Доріа, генуезький адмірал і капітано-дель-пополо Генуезької республіки перебував у центрі, попереду своєї лінії. Праворуч були галери родини Спінола, серед тих чотирьох з восьми компаній, на які була поділена Генуя: Кастелло, П'яццалунга, Маканьяна і Сан-Лоренцо. Ліворуч розташовувалися галери родини Доріа та кмпаній Порта, Созілья, Порта Нуова та Іль Борго. Друга лінія з двадцяти галер під командуванням Бенедетто Дзаккарія була розміщена так далеко позаду першої, що пізанці не могли зрозуміти, чи вона складається з військових суден чи з невеликих суден, призначених для перевезення припасів. Це було досить близько, щоб вдарити і вирішити бій, коли почалася акція.

Пізанці, якими командували подеста Морозині та його лейтенанти граф Уголіно дела Герардеска та Андреотто Сарацено, вийшли єдиним строєм. Коли пізанський архієпископ благословляв флот, з його скіпетра впав срібний хрест, але прикмета була зневажена через нешанобливість пізанців, які заявили, що, якщо у них є вітер, вони можуть обійтися без Божої допомоги. Пізанський флот просувався в один ряд, щоб зустріти першу лінію генуезців, воюючи за середньовічним звичаєм тарану та абордажу. Перемогу вирішила для Генуї ескадра Дзаккарія, яка напала на пізанський фланг. Їхній флот був майже знищений, 7 пізанських кораблів було потоплено та 28 захопленно в полон. Разом з кораблями, в полон було захоплено 11 тис. пізанців, серед них представники найвидатніших пізанських родів на чолі з подестою міста Моррозіні. Графу Уголіно вдалось втікти з місця битви з кількома суднами. Його вчинок був оцінений як зрада (в джерелах починаючи з XVI ст.), так як скориставшись ослабленням рідного міста внаслідок розгромної поразки, він врешті спромігся повернутись і захопити в ньому владу.

Наслідки ред.

 
Ланцюги з Порто-Пізано, захоплені Генуєю в якості трофеїв (повернені до Пізи в 1860 році)

Одночасно з генуезцями, на Пізу також напали Флоренція та Лукка, і вона вже ніколи не змогла оговтатися від катастрофічної поразки при Мелорії. Після неї Піза відмовилася від усіх претензій на Корсику, і згодом в 1299 році передала Генуї також свою частину Сардинії.

В серпні 1290 року Флоренція разом із Генуєю захопили Порто Пізано, який забезпечував вихід міста до моря, зруйнували його башти і засипали камінням його гавань, щоб зробити її непридатною для плавання кораблів. Піза втратила свою роль великої середземноморської військово-морської сили та регіональної сили Тоскани, будучи затьмареною і остаточно завойована Флоренцією в 1406 році. Граф Уголіно незабаром захопив владу у місті, а після повалення, його разом з синами та онуками було замкнено у міській башті і заморено голодом. Ця подія згадується в 33-й пісні Данте Божественна комедія. Одним із відомих полонених у битві був Рустікелло з Пізи, який під час перебування у генуезькому полоні зустрів венеційця Марко Поло і записав його оповідь про подорожі на схід — «Книгу чудес світу».

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б в Simonde de Sismondi, Jean-Charles-Léonard (1832). A history of the Italian republics. Philadelphia.
  2. W. & R. Chambers (1868). Chambers's encyclopædia: Vol.VI. London.
  3. а б в г д е Burchett, Josiah (1720). A complete history of the most remarkable transactions at sea. London.
  4. а б Society for the Diffusion of Useful Knowledge (1840). The Penny cyclopædia: Vol. 18. London.
  5. а б MacFarlane, Charles (1832). The romance of history. Italy, Vol. 3. London.
  6. а б в г д von Kausler, Franz Georg Friedrich (1833). Wörterbuch der Schlachten, Belagerungen und Treffen aller Völker: Vol. 4. Ulm.
  7. а б Yust, Walter (1952). Encyclopædia Britannica: Vol. 17. Chicago.
  8. а б в г д Wislicenus, Georg (2007). Deutschlands Seemacht. Leipzig.
  9. а б в г Epstein, Steven A. (1996). Genoa and the Genoese, 958–1528. University of North Carolina Press.
  10. а б в Tip. G. Cassone e Comp. (1867). Almanacco militare illustrato. Florence.
  11. David Abulafia, Rosamond McKitterick (1999). The New Cambridge Medieval History: c. 1198-c. 1300. Cambridge University Press. с. 439. ISBN 0-521-36289-X.
  12. а б в William Ledyard Rodgers (1996). Naval warfare under oars, 4th to 16th centuries. The United States Naval Institute. ISBN 0-87021-487-X.