Битва при Курцолі (1298)

Битва при Курцолі (італ. Battaglia di Curzola) — морська битва, що відбулась 9 вересня 1298 р. між флотами двох морських республік — Генуї і Венеції в Андріатичному морі біля острова Курцола (італійська назва острова Корчула в сучасній Хорватії). Битва закінчилась цілковитим розгром венеційського флоту і взяттям в полон його керівника, адмірала Андреа Дандоло, син дожа Джованні Дандоло. Вона стала однією з найбільших венеційських поразок серед багатьох битв, що велися в XIII—XIV століттях між Пізою, Генуєю та Венецією в довгій серії воєн за контроль над середземноморською та левантійською торгівлею.

Битва при Курцолі
Venetian galley at Curzola-engraving.jpg
Венеційська галера в битві при Курцолі
Координати: 42°52′03″ пн. ш. 16°58′23″ сх. д. / 42.86750000002777483° пн. ш. 16.97333300002777889° сх. д. / 42.86750000002777483; 16.97333300002777889
Дата: 8 вересня 1298[1]
Місце: Курцола, Адріатичне море, Далмація
Результат: Перемога генуезців[1][2][3]
Сторони
Flag of Genoa.svg Генуезька республіка
[1][4][5][6]
Flag of Most Serene Republic of Venice.svg Венеційська республіка
[1][4][5][6]
Командувачі
Flag of Genoa.svg Ламба Доріа [2][3][4][7] Flag of Most Serene Republic of Venice.svg Андреа Дандоло

Flag of Most Serene Republic of Venice.svg Маттео Керіні
[3][4][6][8]

Військові сили
66–75 галер[4][6][9] 95 галер[3][5][9]
Втрати
Значні [8] 7,000–9,000 загиблих
[7][10]
5,000–7,000 полонених
[6][7][8][9]
65–83 галер втрачено
[4][5][9][10]

ПередумовиРедагувати

Венеційці, що грали вирішальну роль в четвертому хрестовому поході, який призвів в 1204 році до захоплення Константинополя, отримали після розділу Візантії між переможцями великі території і значні торгові преференції в Східному Середземномор'ї (на території колишньої Візантійської імперії), що дозволило їм суттєво посунути тут своїх конкурентів генуезців. В боротьбі за привабливі ринки, генуезці у відповідь уклали союз з Нікейською імперією, яка очолила рух за відновлення Візантії. В 1261 році Михаїл VIII Палеолог за допомоги генуезців вигнав хрестоносців з Константинополя і відовив Візантійську імперію. Генуезцям, як своїм союзникам, імператор у винагороду гарантував монопольне право на торгівлю в Чорному морі. В результаті генуезцям доволі швидко вдається встановити перевагу над венеційцям в Чорноморському регіоні. В свою чергу, бажаючи втримати свої колонії на Чорному морі, венеційці розпочали переговори у Криму з татарами.

Після численних дипломатичних дій, в яких брали участь Генуя та Константинополь, з одного боку, та Венеція та король Неаполя Карл Анжуйський, з іншого, ворожість між двома республіками досягла свого піку. Відбулись збройні сутички — венеційці зруйнували деякі генуезькі склади в Лімасолі та Фамагусті на Кіпрі, тоді як Ніколо Спінола очолив генуезький флот, що захопив двадцять п'ять венеційських галер в порту Александрети.

Перша генуезька експедиція з 160 галер з завданням завдати рішучої поразки венеційському флоту на чолі з Оберто Доріа була відправлена в 1295 році. Проте вона була змушена повернутися додому через одну з численних міжусобиць, які вирували в середньовічній Генуї. Венеція скористалася цим, щоб напасти на лігурійські володіння Петру, Фокею, Кіпр і Каффу. Нарешті, Лігурійська республіка дала своєму новому капітано-дель-пополо Ламба Доріа флотилію з 78 галер для нападу на венеційський флот. Генуезці спустошили узбережжя Далмації щоб спровокувати венеціанців на бій і 7 вересня 1298 р. поблизу Зари відбулась перша сутичка 90 венеційських суден проти 80 генуезьких галер.

БитваРедагувати

Вирішальний бій між ворогуючими флотами відбувся 9 вересня — він точився як в Пелєшацькій протоці, вузькій протоці між островом Курцола (Корчула) і материковою частиною півострова Пелєшаць (італ. Sabbioncello), так і на березі, де висадились венеційські війська на протилежному боці острова. Венеційців очолював адмірал Андреа Дандоло, син дожа Джованні Дандоло, а генуезців — Ламба Доріа, син якого загинув у бою. За легендою, Доріа сказав — «Киньте мого сина за борт у глибоке море», яке ще краще місце останнього спокою ми можемо йому надати?".

 
Венеціанська галера в Курцолі

Чисельність флотів двох держав була приблизно однаковою, але після того, як венеційці судна при спробі атакувати генуезькі галери сіли на мілину, Доріа продемонстрував чудову стратегію і зумів завдати серйозної поразки своїм ворогам. Катастрофа видалася для Венеції майже повною: 83 із 95 їхніх кораблів були знищені та близько 7000 чоловік загинули. Генуезці перемогли, і захоплений у полон Дандоло, щоб уникнути сорому бути доставленим до Генуї в кайданах, покінчив життя самогубством, розбивши голову об весло, до якого був прив'язаний. Венеція зазнала значних втрат, але їй вдалося негайно підготувати ще 100 галер і відновити свій флот, тож прагнула отримати розумні мирні умови, які не суттєво перешкоджали її могутності та процвітанню.

НаслідкиРедагувати

У 1299 р. між Генуєю та Венецією було підписано мирний договір у Мілані без переможців та переможених. Після Курцоли і Генуя і Венеція виснажуються, і для них починається тривалий період занепаду, а у Середземному морі з'являються нові сили, зокрема каталонці.

Другий конфлікт між «Супербою» і «Серенісімою», що увійшов в історію як війна Кіоджи, відбувся між 1379 і 1381 роками. Під час цього конфлікту генуезцям спочатку вдалося завоювати величезні території Венеційської лагуни; пізніше відбулося звльнення Кіоджі та міст Істрії з боку Венеції, після чого в 1381 р. відбувся Туринський мир. Результат війни змусив Геную відмовитися від завойованих за рахунок венеційців земельних володінь. Це сприяло подальшому розпалу міжусобиць, які супроводжували Геную протягом усієї історії. Венеція, полегшена невпинним тиском Суперби, змогла відновити торгівлю зі Сходом і розширитися на материку навколо Венеції на Захід, тоді як Генуя, крім управління своїми колоніями та торговими шляхами в Середземномор'ї, також присвятила себе на фінансові ринки, надаючи, серед іншого, великі позики Королівству Іспанія та Імперії Габсбургів. Дві республіки знайшли нові поля для завоювання, дедалі вимушеніші вибори, особливо після падіння Візантії османами. Насправді генуезці та венеціанці опинились разом у битві при Лепанто проти агресивної Османської імперії.

З війною Кіоджи закінчилася ера великих зіткнень між двома морськими державами.

Цікаві обставиниРедагувати

Згідно з пізнішою традицією XVI століття, записаною Джованні Баттістою Рамузіо, Марко Поло був серед венеційських в'язнів, що потрапили в генуезькій полон під час битви при Курцолі. Він продиктував свою знамениту книгу протягом кількох місяців ув'язнення; але чи справді його полонили саме в цій битві чи під час попередньої генуезько-венеційської битви в 1294 році поблизу Лаяццо (сучасний Айяс) в Кілікії, незрозуміло[11].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Bradbury, Jim (2004). The Routledge Companion to Medieval Warfare. London. 
  2. а б Kleinhenz, Christopher (2004). Medieval Italy: an encyclopedia: Vol.1. New York. 
  3. а б в г Leo, Heinrich (1829). Geschichte der italienischen Staaten: -4. th. Vom Jahre 1268 bis 1492. Hamburg. 
  4. а б в г д е Wislicenus, Georg (2007). Deutschlands Seemacht. Leipzig. 
  5. а б в г Ersch, Johann Samuel (1846). Allgemeine Encyclopädie der Wissenschaften und Künste: 25.Theil. Leipzig. 
  6. а б в г д Damberger, Joseph F. (1851). Synchronistische Geschichte der Kirche und der Welt im Mittelalter: Vol.12. Regensburg. 
  7. а б в Bianchi Giovini, Aurelio (1871). Storia dei papi da san Pietro a Pio IX. Milan. 
  8. а б в Hazlitt, William Carew (1860). History of the Venetian republic: Vol.2. London. 
  9. а б в г Smedley, Edward (1832). Sketches from Venetian history: Vol.1. New York. 
  10. а б Società ligure di storia patria (1984). Genova, Pisa e il Mediterraneo tra Due e Trecento. Genoa. 
  11. Polo, Marco; Latham, Ronald (translator) (1958).