Битва в Сантьяго (футбол)
Битва в Сантьяго (італ. Battaglia di Santiago, ісп. Batalla de Santiago) — усталена назва футбольного матчу в рамках групового етапу чемпіонату світу 1962 року між господарями змагання, збірною Чилі, та збірною Італії, який відбувся 2 червня 1962 року в Сантьяго[1]. Гра отримала назву через численні прояви неспортивної поведінки з боку гравців обох команд та відверті грубощі на футбольному полі, які, зокрема, чотири рази вимагали втручання поліції для вгамування пристрастей. Гру судив англієць Кен Астон, який, отримавши досвід роботи на грі з подібним рівнем пристрастей, згодом увійшов до історії футболу як винахідник жовтої та червоної карток[2].
| Чемпіонат світу з футболу 1962 Група 2 | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Італійця Джорджо Ферріні виводить з поля чилійська поліція | |||||||
| |||||||
| Дата | 2 червня 1962 | ||||||
| Стадіон | Естадіо Насьйональ, Сантьяго-де-Чилі | ||||||
| Арбітр | Кен Астон (Англія) | ||||||
| Глядачі | 66,057 | ||||||
Передумови
ред.Вважається, що взаємна жорстокість чилійських та італійських гравців була спровокована італійськими спортивними журналістами Антоніо Гіреллі та Коррадо Піццінеллі, які у своєму репортажі з місця проведення світової першості дали жорстку і принизливу характеристику Сантьяго і чилійцям. Зокрема, описуючи чилійську столицю, італійці назвали Сантьяго «болотом, в якому телефони не працюють, таксі є такою ж рідкістю як вірні чоловіки, а вартість телеграми в Європу є захмарною», мешканці якого «недоїдають і страждають від неписемності, алкоголізму та бідності». Загалом італійська преса зазначала, що рішення про проведення чемпіонату світу в Чилі було «чистим безумством», характеризуючи країну і її населення як «жалюгідних і відсталих»[3].
Коли відомості про подібні публікації в італійській пресі сягнули Чилі, яка дійсно перебувала у важкій економічній і соціальній ситуації, у тому числі через спустошливі наслідки найпотужнішого в історії спостережень Великого чилійського землетрусу, який зокрема негативно вплинув і безпосередньо на підготовку світової першості, реакція у цій країні була очікуваною. Чилійські газети описали італійців «фашистами, мафіозі, розпусниками, а також, на тлі допінгового скандалу в міланському «Інтернаціонале», наркоманами»[4]. Італійські журналісти поспішили залишити Чилі, а одного з їх аргентинських колег, якого в барі прийняли за італійця, жорстоко побили[1].
Гра
ред.Події
ред.Перше порушення правил у грі, учасники якої були від початку були налаштовані на безкомпромісну, жорстку та навіть жорстоку гру, було зафіксоване вже на 12-й секунді[1], після чого гра регулярно зупинялася через порушення правил з боку гравців обох команд. На восьмій хвилині гри арбітр матчу вилучив італійця Джорджо Ферріні за фол на Оноріно Ланді, утім гравець відмовився залишати поле, і врешті-решт був силою виведений за його межі поліцейськими[5]. Згодом арбітр залишив поза увагою удар в обличчя італійського захисника Маріо Давіда з боку нападника чилійців Леонеля Санчеса, на якому Давід порушив правила декількома секундами раніше. Однак невдовзі вже сам Давід вирішив помститися своєму візаві, стрибнувши ногою в голову Санчеса, за що був також відразу ж видалений з поля[1][4].
Подальша гра була наповнена жорсткими підкатами, плюванням гравців одне в одного та штовханиною, для припинення якої на полі ще тричі з'являлася поліція. При цьому вилучень з поля більше не було, тож другий тайм італійці повність провели удев'ятьох проти одинадцяти суперників. Їм вдавалося успішно захищатися до 73-ї хвилини, на якій ударом головою рахунок матчу відкрив Хайме Рамірес. Наприкінці гри Хорхе Торо дальнім ударом подвоїв перевагу чилійців і встановив остаточний рахунок гри (2:0).
Наслідки
ред.З турнірної точки зору результат гри, що проходила у другому турі групового етапу, забезпечив чилійцям проходження до стадії плей-оф світової першості, яку вони завершили здобуттям бронзових нагород. Італійці ж врешті-решт, попри перемогу в останній грі у групі, вийти з неї не змогли.
Однак і безпосередньо після матчу, і згодом, основна увага приділялася не його спортивній складовій, а поведінці команд-учасниць. Зокрема, представляючи запис матчу на англійському телебаченні (трансляції матчів турніру в Європі відбувалися, коли кіноплівки із записами доставлялися літаком), спортивний коментатор BBC назвав його «найдурнішим, найжахливішим, найогиднішим і найганебнішим прикладом футбольної гри, ймовірно за всю історію»[1].
Попри висловлені сподівання, що ця перша в історії зустріч футбольних збірних Чилі та Італії буде для них й останньою, жереб звів ці команди в одну групу вже на наступній світовій першості. Гра ЧС-1966 на англійській арені Рокер Парк пройшла без особливих грубощів і завершилася перемогою італійців з рахунком 2:0.
Протокольні дані
ред.
|
|
Бокові арбітри:
- Лео Голдштейн (Ізраїль)
- Фернандо Беурго Елькуас (Мексика)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г д Murray, Scott (6 листопада 2003). Battle of Santiago. The Guardian. Архів оригіналу за 29 серпня 2008. Процитовано 26 червня 2006. (англ.)
- ↑ Ken Aston – the inventor of yellow and red cards. FIFA.com. 15 січня 2002. Архів оригіналу за 6 червня 2008. Процитовано 21 жовтня 2017.(англ.)
- ↑ McColl, Graham (10 червня 2010). How to Win the World Cup. Random House. с. 115. ISBN 978-1-4070-5732-3. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 21 жовтня 2017 — через Google Books.(англ.)
- ↑ а б Pendleton, Ken (16 березня 2007). The Battle of Santiago. US Soccer Players. Процитовано 21 жовтня 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) (англ.) - ↑ Azzurri Almanac: Battle Scars [Архівовано 23 квітня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
Посилання
ред.- Повний запис гри на YouTube [Архівовано 21 листопада 2020 у Wayback Machine.] (ісп.)
- La battaglia di Santiago. ultimathule.it. Архів оригіналу за 9 жовтня 2007. (італ.)
- Chile vs Italia, Todavía no Existía el Premio Fair Play. todoslosmundiales.com.ar. Архів оригіналу за 25 квітня 2007. (ісп.)
- Хронологія подій матчу від англійської The Guardian. Архів оригіналу за 23 вересня 2020. Процитовано 23 вересня 2020. (англ.)