Вікіпедія

Берта Цукеркандль-Шепс

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Цукеркандль.

Берта Цукеркандль-Шепс (нім. Berta Zuckerkandl-Szeps 13 квітня 1864, Відень — 16 жовтня 1945, Париж) — австрійська письменниця, журналістка, літературна критикиня і господиня літературного салону.

Берта Цукеркандль-Шепс
нім. Berta Zuckerkandl-Szeps
Ім'я при народженні нім. Berta Szeps
Народилася 13 квітня 1864(1864-04-13)[1][2][3]
Відень, Австрійська імперія[4][2][…]
Померла 16 жовтня 1945(1945-10-16)[1][2][3] (81 рік)
Париж[4][2][…]
Поховання Крематорій-колумбарій Пер-Лашезd[6]
Країна  Австрія
Діяльність перекладачка, журналістка, художня критикиня, господиня літературного салону, письменниця, театральна критикиня
Галузь журналістика[7], literature and artd[7], театральна критикаd[7], art criticismd[7] і Салон[7]
Знання мов німецька[8][7] і французька[7]
Батько Моріц Шепс
Родичі Paul Clemenceaud
Брати, сестри Julius Szépsd і Sophie Clemenceaud[4]
У шлюбі з Еміль Цукеркандль
Діти Fritz Zuckerkandld
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону

Біографія ред.

 
Портрет Берти Цукеркандль-Шепс пензля Елізабет Вільми Львофф Парлаґі (1886)
 
Меморіальна дошка на фасаді палацу Лібен-Аушпіц на згадку про салон Берти Цукеркандль

Берта Шепс — дочка ліберального журналіста і видавця Моріца Шепса, власника газети Neues Wiener Tagblatt. Отримала домашню освіту. Ще підлітком часто супроводжувала батька на переговорах з австрійськими та іноземними політиками, іноді виступала в якості таємного кур'єра батька й таким чином замала широке коло знайомств.

15 квітня 1886 року Берта Шепс вийшла заміж за Еміля Цукеркандля, який був професором анатомії в Грацькому університеті. З кінця XIX століття й до 1938 року Берта Цукеркандль тримала літературний салон, який спочатку відбувався на придбаній чоловіком віллі в Деблінзі, а пізніше в центрі Відня поблизу Бурґтеатру в палаці Лібен-Аушпіц. В салоні у Берти Цукеркандль-Шепс збиралися представники сфери мистецтва та наукової еліти країни, зокрема Йоганн Штраус, Густав Клімт, Артур Шніцлер, Макс Рейнгардт і Франц Теодор Чокор. 1901 року в салоні Берти Цукеркандль-Шепс Альма Шиндлер познайомилася з Густавом Малером. Берта Цукеркандль надавала протекцію художникам з так званого Нечського кола Антону Коліґу і Себастьяну Ізеппу і підтримувала тісні зв'язки з представниками Віденської сецесії та Віденських майстерень, в становленні яких вона брала безпосередню участь. Берта Цукеркандль була однією із співзасновників Зальцбурзького фестивалю. Берта Цукеркандль займалася журналістикою у сфері театру і мистецтва та співпрацювала з виданнями Wiener Allgemeine Zeitung і Neues Wiener Journal. Займалася перекладами драматичних творів з французької мови.

Старша сестра Берти Софія (1862—1937) була одружена з Полем Клемансо, братом Жоржа Клемансо, згодом прем'єр-міністра Франції. Сестри познайомилися з Клемансо через батька. Під час частих візитів до Парижа Берта познайомилася в салоні сестри з Огюстом Роденом і Морісом Равелем. Завдяки цим теплим зв'язкам з Францією Берта Цукеркандль надавала підтримку зусиллям імператора Карла I і його дружини Зіти Бурбон-Пармської укласти сепаратний мир з Францією, пролье ці зусилля залишилися безуспішними.

У міжвоєнний час Берта часто виступала контактною особою для політиків Першої Австрійської республіки, які прагнули заручитися підтримкою і інвестиціями від держави-переможниці Франції. Берта Цукеркандль була знайома з федеральними канцлерами Австрії Ігнацом Зайпелем і Енгельбертом Дольфусом.

Після аншлюсу Австрії Берті, що мала єврейське походження, довелося виїхати з країни, в чому їй допоміг письменник Поль Жеральді. У Парижі Берта підтримувала тісні контакти з австрійськими емігрантами, зокрема з Францем Верфелем.

Як кавалер ордена Почесного легіону, Берта уникла інтернування і навесні 1940 року виїхала до сина Фрица в Алжир. Після окупації Алжиру союзницькими військами Берта Цукеркандль працювала на радіо і закликала до опору націонал-соціалістам. Виїхати до США їй не вдалося. Важко хвора Берта Цукеркандль повернулася до Парижа 1945 року й того ж року померла.

Похована на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі. Ім'я Берти Цукеркандль носить одна з вулиць віденського Альзерґрунду. 2012 року Австрійська національна бібліотека придбала особистий архів Берти Цукеркандль у її онука Еміля Цукеркандля, який мешкає у США.

Твори ред.

  • Die Pflege der Kunst in Österreich 1848—1898. Dekorative Kunst und Kunstgewerbe. Wien 1900.
  • Zeitkunst Wien 1901—1907. Heller, Wien 1 908.
  • Ich erlebte fünfzig Jahre Weltgeschichte. Autobiographie. Bermann-Fischer Verlag, Stockholm 1939.
  • Clemenceau tel que je l'ai connu. Algier тисяча дев'ятсот сорок чотири.
  • Österreich intim. Erinnerungen 1892—1942. Hrsg. Reinhard Federmann. Propyläen, Frankfurt 1970 Taschenbuch: Ullstein, Frankfurt am Main 1988, ISBN 978-3-548-20985-2.
  • Polens Malkunst 1915. In: Roman Taborski (Hrsg.): Stanisław Wyspiański, der große Schöpfer der Polnischen Moderne. Wien 1996.
  • Jung-Polen 1906. In: Roman Taborski (Hrsg.): Stanisław Wyspiański, der große Schöpfer der Polnischen Moderne. Wien 1996.
  • Flucht !: Von Bourges nach Algier im Sommer 1940. Theresia Klugsberger und Ruth Pleyer (Hrsg.). Cernzin-Verlag, Wien 2013. ISBN 978-3-7076-0456-6

Переклади ред.

  • Paul Annont und Jacques Bousquet: Mama Nicole. Lustspiel in 3 Akten. Wien 1925.
  • Edouard Bourdet: Soeben erschienen. Komödie in 3 Akten. Für die deutsche Bühne bearbeitet von Paul Kalbeck. o. O., um 1925.
  • Jean-Jacques Bernard: Seele in Not. Schauspiel in 3 Akten. Eirich, Wien um 1928.
  • Paul Géraldy. Dramen. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1928.
  • Paul Géraldy. So ist die Liebe [Gedichte]. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1930.
  • Henri-René Lenormand: Theater. Dramen. Autorisierte Übersetzung aus dem Französischen. Zsolnay, Wien 1930.
  • Alfred Savoir: Er: Spiel in 3 Akten. Marton, Wien 1930.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в http://www.kunstspielerei.com/wp/biografie/
  2. ↑ а б в г д Wall R. Verbrannt, verboten, vergessen: kleines Lexikon deutschsprachiger Schriftstellerinnen 1933 bis 1945 — 2 — Kn: Pahl-Rugenstein Verlag, 1989. — S. 217–219. — ISBN 978-3-7609-1310-0
  3. ↑ а б в Gadzinski A. KALLIOPE Austria: Frauen in Gesellschaft, Kultur und Wissenschaft — Wien: Bundesministerium für Europa, Integration und Äußeres, 2015. — S. 186. — ISBN 978-3-9503655-5-9
  4. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118758160 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ а б Schmid-Bortenschlager S., Schnedl-Bubeniček H. Österreichische Schriftstellerinnen 1880–1938: Eine Bio-Bibliographie — Stuttgart: Akademischer Verlag Hans-Dieter Heinz, 1982. — S. 208. — ISBN 978-3-88099-123-1
  6. ↑ Le Monde / J. Fenoglio — Paris: Société éditrice du Monde, 1987. — ISSN 0395-2037; 1284-1250; 2262-4694
  7. ↑ а б в г д е ж Czech National Authority Database
  8. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література ред.

  • Renate Redl: Berta Zuckerkandl und die Wiener Gesellschaft. Ein Beitrag zur österreichischen Kunst- und Gesellschaftskritik. Dissertation, Universität Wien 1978.
  • Lucian O. Meysels: In meinem Salon ist Österreich. Berta Zuckerkandl und ihre Zeit. Herold, Wien 1984. 2., erw. Neuauflage. Edition INW (Illustrierte Neue Welt), Wien 1997, ISBN 978-3-9500356-0-5.
  • Siglinde Bolbecher, Konstantin Kaiser: Lexikon der österreichischen Exilliteratur. In Zusammenarbeit mit Evelyn Adunka, Nina Jakl und Ulrike Oedl. Deuticke, Wien 2000, ISBN 978-3-216-30548-0, S. 718f.
  • Handbuch österreichischer Autorinnen und Autoren jüdischer Herkunft 18. bis 20. Jahrhundert. Band 3, SZ. Hrsg.: Österreichische Nationalbibliothek, Wien. KG Saur, München 2002 ISBN 978-3-598-11545-5, S. 1524f.
  • Michael Schulte: Berta Zuckerkandl. Salonière, Journalistin, Geheimdiplomatin. Atrium Verlag, Hamburg 2006, ISBN 978-3-85535-720-8.
  • Jutta Dick, Marina Sassenberg (Hrsg.): Jüdische Frauen im 19. und 20. Jahrhundert. Lexikon zu Leben und Werk, Reinbek 1993 ISBN 3-499-16344-6
  • Armelle Weirich: Berta Zuckerkandl (1864—1945), salonnière, journaliste et critique d'art, entre Vienne et Paris (1871—1918). Dissertation, Université de Bourgogne, 2014.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Берта_Цукеркандль-Шепс&oldid=39262340