Відкрити головне меню
Дзеркальна каліграфія бекташі
Храм бекташів у Вльорі, Албанія

Бекташі (тур. Bektaşi) — суфійський орден, який заснував Хаджі Бекташі в XIII столітті. Близький до шиїзму (за шанування Алі) і містить елементи християнства (хрещення). Поширений був у Туреччині, Албанії та Боснії, в основному в середовищі колишніх християн, що перейшли в іслам. Сприймали світ за допомогою тріад: Аллаха, Мухаммеда і Алі, мали ритуальну їжу з вина, хліба і сиру. У фольклорі бекташі завжди виступають у вигляді вільнодумців, що живуть за межами норм традиційного ісламського права.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Всі яничари були приписані до ордену, і шейх (настоятель) дервішів був почесним командиром 99-ї роти яничарського корпусу. Після розформування яничарів у 1826 орден позбувся привілейованого статусу, а після революції Кемаля у 1925 бекташі були змушені покинути межі Туреччини і осіли в Албанії, де з орденом було пов'язано до 20% місцевого населення. У 1967 всі монастирі бекташів були закриті комуністичним урядом, але у 1990 почалося їх відродження. У 1954 громада бекташів з'явилася в США.

ДоктринаРедагувати

Засновник ордену, за словами Ефлакі, не дотримувався правил шаріату і ніколи не молився. Основні ідеї ордену полягали в повазі до інших і терпимості. Бекташі поділяють загальну суфійську доктрину вахдад ал-вуджуд і алегоричне розуміння Корану і шаріату. Вони святкують Навруз як день народження Алі і практикують щорічну сповідь наставнику.

ІєрархіяРедагувати

  • Дедебаба — вищий ранг в ієрархії.
  • Халіф-баба
  • Баба — голова громади; отець, батько[1].
  • Дервіш — самостійний бекташ-одиночка.
  • Мухіп (محب) — другий ступінь посвяти
  • Ашик (عاشق) — перший щабель присвяти; коханець, кандидат на вступ до ордену Бекташі[1].

Цікаві фактиРедагувати

  • На відміну від інших напрямів ісламу, бекташі допускають вживання алкоголю.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАНУ. — Київ: Критика, 1998. — С. 244.

ДжерелаРедагувати

  • Іналджик, Г. Османська імперія: класична доба 1300–1600 / Пер. з англ. О. Галенко; наук. ред. В. Остапчук; Інститут сходознавства НАНУ. — Київ: Критика, 1998. — С. 244.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бекташі