Відкрити головне меню

З життєписуРедагувати

Закінчив ЗОШ в селі Піщів Новоград-Волинського району. Пройшов строкову військову службу в лавах ЗСУ.

У березні 2014-го мобілізований до Збройних Сил України. Був навідником танка, членом екіпажу старшого лейтенанта Артема Абрамовича (командир танка) та сержанта Ярослава Антонюка (механік-водій).

ПодвигРедагувати

27 липня підрозділ переведений у район Савур-Могили. Розбивши проросійські сили в цьому районі, українські військовики утворили коридор — для виведення оточених на кордоні з РФ підрозділів. 5 серпня 3 БМП та 1 танк зайняли висоту поблизу сел. Никифорове, керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович, ще за кілька кілометрів розміщено іще два блокпости.

12 серпня на блокпост Артема Абрамовича, в танковому екіпажі якого був Петро, відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади.

Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала російська піхота. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, а екіпаж танку Т-64 лишився прикривати відступ.

Український танк був знищений у бою. Біля його згорілого остову залишився підбитим російський танк Т-72 з 18-ї мотострілецької бригади.

Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою загалом було знищено 2 російські танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух, та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Борис Луцько.

Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

Родина та похованняРедагувати

Без Петра лишились батьки, дружина, неповнолітня донька Дарина.

Похований в селі Жеребилівка 5 березня 2015 року. Понад три роки тривали пошуки іншого члена екіпажу Ярослава Антонюка, коли було вичерпано всі можливості, наприкінці 2017 року було проведено ексгумацію могили Артема Абрамовича, і в ній за результатами експертиз виявлені рештки двох його побратимів — Антонюка і Барбуха. 5 липня 2018 року в с. Жеребилівка проведене перепоховання Петра Барбуха[1][2]. Артема Абрамовича перепоховали 10 жовтня 2017, Ярослава Антонюка — 13 січня 2018. Таким чином, через 3 роки і 11 місяців всі троє членів екіпажу знайшли спокій у рідній землі[3].

Нагороди та вшануванняРедагувати

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

  • 27 червня 2015 року — орденом Богдана Хмельницького III ступеня[4].
  • Орден «Народний Герой України» (посмертно) (15.7.2015).
  • 28 травня 2015 року в селі Піщів на фасаді будівлі загальноосвітньої школи відкрито меморіальну дошку Петру Барбуху.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати