Абрамович Артем Володимирович

український військовик

Арте́м Володи́мирович Абрамович (21 квітня 1990, м. Житомир, Українська РСР — 12 серпня 2014, с. Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна) — український військовик, капітан (посмертно) Збройних сил України, командир танкового взводу 30-ї механізованої бригади, учасник російсько-української війни. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня.

Артем Абрамович
 Капітан (посмертно)
Загальна інформація
Народження 21 квітня 1990(1990-04-21)[1]
Житомир, Українська РСР, СРСР
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (24 роки)
Степанівка, Шахтарський район, Донецька область, Україна
Поховання Військове кладовище № 2
Alma Mater Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Військова служба
Роки служби 2011—2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська
Рід військ  Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Командування
командир танкового взводу
Нагороди та відзнаки
Орден Богдана Хмельницького III ступеня (Україна)
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»

Загинув у бою під Степанівкою, його танк був знищений в бою, прикриваючи відхід української групи під час наступу російських військ вторгнення.

Життєпис ред.

Навчання і служба ред.

Обидва діда Артема були військовими. Займався бальними танцями, захоплювався спортом, цікавився технікою. Після школи закінчив у 2007 році Житомирський екологічний ліцей, вступив до Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Мріяв про спеціальність аеромобільних військ, проте того року не проводили набір на цей факультет, тому обрав напрям навчання на танкіста. Здобув спеціальність «управління діями підрозділів танкових військ».[2]

У серпні 2011 року після випуску з академії — командир взводу.[2] Через близькість до дому обрав службу у 30-й окремій механізованій бригаді.

У 2012 році відбувся перший в Україні конкурс на кращий танковий взвод, де Артем зі своїм підрозділом здобули друге місце.[2] У грудні 2012 року отримав звання старшого лейтенанта.[2]

В 2013 році був обраний до української команди учасників на майбутніх змаганнях з Танкового біатлону, що мали відбутися в Росії у серпні 2014 року. Одружився у січні 2012 року.[2]

Війна ред.

Навесні 2014 року підрозділ Артема стояв на кордоні з анексованим Кримом, згодом — біля Бердянська. 27 липня переведений у район Савур-Могили. Розбивши опір проросійських сил, українські війська утворили коридор для виведення оточених на кордоні підрозділів. 5 серпня 3 одиниці БМП та 1 танк зайняли висоту біля Никифорового, керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович, за кілька кілометрів розмістили ще два блокпости.

12 серпня на блокпост Абрамовича відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади.

Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала російська піхота. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, сам лишився з екіпажем свого танка — сержантом Ярославом Антонюком (механік-водій), та солдатом Петром Барбухом (навідник), — прикривати відступ.

Танк Артема був знищений у бою[3]. Біля його згорілого остову залишився підбитим російський танк Т-72 з 18-ї мотострілецької бригади.

Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою загалом було знищено 2 російські танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Борис Луцько.

Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

Поховання ред.

3 жовтня 2014 року пошуковці місії «Евакуація-200» знайшли в остові танку останки Артема Абрамовича та привезли до Запоріжжя; упізнаний за тестами ДНК.

Похований у Житомирі 23 травня 2015 року, Смолянське військове кладовище. По смерті лишились батьки та дружина Альона.

За наполяганням матері була проведена ексгумація і повторна експертиза. У могилі Артема виявили рештки також обох його побратимів, у тому числі і Ярослава Антонюка, якого до того вважали зниклим безвісти. 10 жовтня 2017 на Смолянському кладовищі проведено повторне захоронення.[4]

Без Артема лишились батьки, дружина та донька.

Нагороди та відзнаки ред.

  • Орден Богдана Хмельницького III ступеня (27 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[5]
  • Недержавна відзнака — орден «Народний Герой України» (15 липня 2015, посмертно).
  • Його портрет розмішений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 3, місце 32.
  • 23 серпня 2015 року в Новограді-Волинському відкрито пам‘ятник воїнам-землякам та Новоград-Волинського гарнізону, які загинули під час російсько-української війни, серед яких ім‘я Артема Абрамовича.
  • 14 вересня 2015 року в на фасаді будівлі екологічного ліцею № 24 (вулиця Шевченка, 105Б), йому відкрито меморіальну дошку.

Примітки ред.

  1. http://memorybook.org.ua/1/abramovich.htm
  2. а б в г д Цензор.НЕТ. "Тёмин танк остался один - и на него выскочил российский танк. Сын закричал: "Прощайте, пацаны, на меня идут Т-72-ые"", - интервью с мамой командира танкового взвода Артема Абрамовича. Цензор.НЕТ (ru-RU) . Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 25 квітня 2018.
  3. Мама загиблого танкіста розповіла про відчайдушний подвиг сина: «На мене йдуть два танки. Прощавайте». 06.10.2020, 15:41. Архів оригіналу за 23 березня 2022. Процитовано 12 жовтня 2020.
  4. Мати житомирського військового Артема Абрамовича на кладовищі відкрила конверт із вцілілим паспортом сина. www.zhitomir.info (укр.). Архів оригіналу за 1 вересня 2019. Процитовано 1 вересня 2019.
  5. Указ Президента України від 13 серпня 2015 року № 473/2015 «Про відзначення державними нагородами України»

Джерела ред.