Відкрити головне меню

Байрамова Фаузія Аухадіївна

Байрамова Фаузія Аухадіївна
Фәүзия Аухади кызы Бәйрәмова
Фаузія Байрамова - 2.jpg
Лідер партії "Іттіфак" Фаузія Байрамова
Народилася 5 грудня 1950(1950-12-05) (68 років)
Сабаєве, СРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Національність Волзька татарка
Діяльність Громадський діяч
Письменник
Alma mater Казанський державний університет
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Знання мов татарська
Членство Спілка письменників СРСР
Партія «Іттіфак»
Конфесія Іслам
Автограф Fauziia Bairamova signature.png
Нагороди
Медаль «У пам'ять 1000-річчя Казані»

Байра́мова Фаузія́ Аухаді́ївна (тат. Фәүзия Аухади кызы Бәйрәмова; *5 грудня 1950(19501205), Сабаєве, СРСР) — російська татарська письменниця, громадська діячка та правозахисник. Кандидат історичних наук (2006)[1], голова партії «Іттіфак», одна з лідерів татарського національного руху та політичної опозиції в Татарстані.

ЖиттєписРедагувати

Фаузія Байрамова народилася у присілку Сабаєвому в Башкортостані. Після закінчення середньої школи продовжила освіту в Казані — спочатку у театральній школі, а згодом на філологічному факультеті Казанського державного університету (19831989). У 1986 стала членом Спілки письменників СРСР. Професійну кар'єру розпочала з роботи у казанській телестудії, після чого працювала редактором у книжковому видавництві.

В той же час почала активно займатися політичною діяльністю. Входила до ініціативного центру Народного фронту Татарстану, однак вийшла з організації через політичні розбіжності. Брала участь у діяльності Татарського громадського центру, стала одним із засновників партії «Іттіфак» — першої некомуністичної партії в Татарстані. Головною метою об'єднання стало досягнення незалежності Татарстану та встановлення демократичної політичної системи в республіці[2]. Під час першого конгресу партії Байрамову було обрано її Головою, а на четвертому конгресі організації у 1997 році повторно затверджено на цій посаді. Протягом 19901995 років була народним депутатом Республіки Татарстан, брала активну участь у створенні таких документів, як «Декларація суверенітету Татарстану» (1990), «Результати референдуму з суверенітету Татарстану» (1991) та Конституція Татарстану.

У 1991 році Фаузія Байрамова організувала акцію голодування в Казані на знак протесту проти проведення виборів Президента РРФСР на території Татарстану. Голодування тривало 14 днів та викликало серйозний протестний рух, результатами якого стало те, що 27 травня парламент Татарстану оголосив, що вибори президента країни не будуть проводитися на території республіки. Того ж року вона брала участь у створенні Асамблеї тюркських народів та стала одним з її лідерів.

З 1994 по 1998 рік — член президії Спілки письменників Татарстану. Видавала власну газету «Алтын Урда» (укр. «Золота Орда») до її закриття владою Татарстану.

 
Травнева демонстрація: Р.Мухаметдінов,Ф.Байрамова, М.Мулюков. Республіка Татарстан, 1991 р.

Безкомпромісна політика Байрамової різко контрастувала з позицією офіційного уряду Татарстану, зокрема президента Мінтімєра Шаймієва, що обрав позицію пошуку згоди з Москвою. Вона щороку брала участь у політичній акції «День пам'яті та скорботи татарського народу» у Казані, що присвячена річниці завоювання столиці Казанського ханства військами Івана Грозного.

У 2010 році була вперше засуджена на один рік умовно за підбурювання міжнаціональної ворожнечі. Ще до оголошення вироку Байрамова заявила, що більше не може жити в Росії і планує виїхати до однієї з демократичних зарубіжних країн, однак цього так і не сталося[3].

2 жовтня 2014 року Фаузія Байрамова була вдруге засуджена за звинуваченням у розпалюванні міжнаціональної ненависті та ворожнечі. Як і першого разу, суд міста Набережні Човни виніс вирок «один рік умовно». Причиною цього стали її повідомлення у соціальних мережах, у яких вона повідомила, що в Татарстані державними силовими структурами щодня проводяться репресії та переслідування мусульманського населення. Крім того, вона висловила солідарність із кримськими татарами, що були категорично проти приєднання Криму до Росії[4].

НагородиРедагувати

БібліографіяРедагувати

Автор більш ніж 30 художніх, публіцистичних та поетичних книг, а також сотен статей татарською та російською мовами.

  • «Болын» (рос. «Лука», 1986),
  • «Сəнгать дɵньясына сəяхəт» (укр. «Подорож у світ мистецтва», 1989),
  • «Моң» (укр. «Мелодія», 1991),
  • «Мəйдан татарларны кетə» (укр. «Площа чекає татар», 1992),
  • «Кара урман» (укр. «Ліс дрімучий», 1997),
  • «Безне онытмагыз» (укр. «Не забувайте нас», 1998),
  • «Дəверлəр кучешендə» (укр. «На перетині віків», 1998),
  • «Соңгы намаз» (укр. «Останній намаз», 2000),
  • «Ядерный архипелаг или атомный геноцид против татар». — Казань : Аяз, 2005. — 304 с.
  • «Кучум хан». — Казань : Татарское книжное издательство, 2007[5] (2011). — 288 с.

Сім'яРедагувати

  • Донька — Зульфія Кадирова, мешканка Сполучених Штатів Америки. Автор докторської дисертації з історії ісламу.
  • Син — Сулейман. У 2000 році навчався у ісламському університеті в Малайзії.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати