Ашот III Багратуні

Ашот III Сліпий (вірм. Աշոտ Գ Բագրատունի; бл. 690 —762) — 9-й гахерец ішхан (головуючий князь) Вірменії в 732748 роках.

Ашот III Багратуні
Народився 690-ті
Помер 761[1][2]
Діяльність суверен
Титул Q13053623?[3][4][5] і prince of Armeniad[6][5][4]
Рід Багратіди вірменські
Батько Vassak Bagratunid[1][2]
Діти Vasak Bagratunid[7] і Смбат VII Багратуні[7]

ЖиттєписРедагувати

Походив з впливового ішханського роду Багратуні. Син Васака. Після смерті стрийка Смбата VI намагався отримати титул гахерец ішхан, але вибір знаті впав на Артавазда Камсаракана. Намагався боротися з останнім, але без успіху.

732 року після смерті Артавазда був затверджений халіфом Гішамом в титулі гахерец ішханом, оскільки рід багратуні вважався більш відданим ніж провізантійський рід Камсараканів та рід Маміконянів. Проти цього повстали брати Григор і Давид Маміконяни, але швидко зазнали поразки. За цим придушив заколот синів Смбата VI Багратуні, які претендували на батьківське майно.

У 744 році після після смерті халіфа Гішама почалася боротьба за його трон. Цим скористалися Маміконяни, що втекли з заслання, повернувши до Вірменії. Сам Ашот III надав суттєву допомогу претенденту Марвану ібн Мухаммаду. разом з цим намагався придушити маміконянське повстання.

745 року Ашот Багратуні на зборах знаті був позбавлений посади спарапета і гахерец ішхана. 746 року за допомоги арабських військ завдав поразки Маміконянам. Але 748 року через початок боротьби халіфа Марвана II з повстанням Аббасидів гахерец ішхан втратив арабську допомогу. Того ж року зазнав поразки, потрапивши у полон. за наказом Григора Маміконяна його було засліплено. Решту життя провів у власних володіннях, померши 762 року.

РодинаРедагувати

  • Смбат (д/н—775)
  • Васак (д/н—772/775)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiquesRome: 1990. — P. 112.
  2. а б Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècleParis: 2006. — P. 337. — ISBN 978-2-7018-0226-8
  3. Grousset R. Histoire de l'Arménie des origines à 1071 / Payot EditeurParis: 1947. — P. 318. — ISBN 978-2-228-88912-4
  4. а б Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiquesRome: 1990. — P. 508.
  5. а б Settipani C. Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs: Les princes caucasiens et l'Empire du VIe au IXe siècleParis: 2006. — P. 142 et 337. — ISBN 978-2-7018-0226-8
  6. Grousset R. Histoire de l'Arménie des origines à 1071 / Payot EditeurParis: 1947. — P. 319. — ISBN 978-2-228-88912-4
  7. а б Toumanoff C. Les dynasties de la Caucasie chrétienne de l'Antiquité jusqu'au xixe siècle: Tables généalogiques et chronologiquesRome: 1990. — P. 112–113.

ДжерелаРедагувати

  • Rene Grousset. L'Empire Du Levant: Histoire de la Question D'Orient. Payot; 1979.
  • Christian Settipani, Continuité des élites à Byzance durant les siècles obscurs. Les princes caucasiens et l'Empire du vie au ixe siècle, Paris, de Boccard, 2006, 634 p.