Атлантида (роман)
«Атлантида» (фр. L'Atlantide) — фантастичний роман французького письменника П'єра Бенуа, опублікований в лютому 1919 року. Роман, який був другим у творчості письменника після «Кенігсмарк», був відзначений Великою премією Французької академії[1].
| Атлантида | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. L'Atlantide | ||||
 | ||||
| Жанр | фентезі, пригоди | |||
| Форма | роман | |||
| Тема | Атлантида | |||
| Автор | П'єр Бенуа | |||
| Мова | французька | |||
| Опубліковано | 1919 | |||
| Країна | .svg){kind=small} Франція | |||
| Видавництво | Альбен Мішель | |||
| Опубліковано українською | 1925, «Друкар» 1991, «Мистецтво» | |||
| Переклад | В. Завадська Ірина Овруцька | |||
| Попередній твір | «Кенігсмарк» | |||
| Наступний твір | «За Дона Карлоса» | |||
| ISBN-13: | 5-7715-0479-3 | |||
| Нагороди | Велика премія Французької академії за роман | |||
| У «Гутенберзі» | 14301 | |||
|
| ||||
Сюжет
ред.Сахара, Французький Алжир, 1896 рік. Офіцери французької армії, лейтенант Андре де Сент-Аві і капітан Жан Моранж, розслідують зникнення двох своїх товаришів. Несподівано їх самих викрадають, і офіцери опиняються в підземних володіннях спадкоємиці правителів Атлантиди, красуні Антінеї. Вона має печерну стіну з висіченими в ній 120 нішами, по одній для кожного її коханця. Лише 53 з ніш були заповнені; коли заповненими стануть усі 120, Антінея буде сидіти на престолі в центрі печери, вічною спочиваючи. Сент-Аві, який не в змозі протистояти принадам Антінеї, за її повелінням вбиває асексуального Моранжа. Зрештою, йому вдається втекти і вийти з пустелі живим.
Історія написання
ред.На думку деяких дослідників, П'єр Бенуа, створюючи персонаж Антінеї, був натхненний образом берберською цариці Тін-Хінан.[2]
У книзі П'єр Бенуа також спирається на спогади своє юності. Будучи сином полковника, він провів ранні роки свого життя в Тунісі, куди його відправили до батька, а потім відвідував школу в Алжирі. У Алжирі П'єр Бенуа також проходив військову службу. У статті в «L'Écho de Paris» від 2 лютого 1920 року П'єр Бенуа пояснював:
- «З 1892 по 1907 рік я жив у Тунісі та в Алжирі. У дитинстві я чув розповідь про туарегів, і моя творча уява була викликана деякими похмурими історіями, особливо про місію в центральну Африку двох французів, з яких тільки один повернувся, і ніхто ніколи не дізнався, як загинув його супутник[3]. Ця ідея лягла в основу „Атлантиди“, і нічого іншого».[4]
Ця заява була відповіддю на звинувачення Бенуа оглядачем Генрі Магденом у жовтні 1919 в плагіаті роману Генрі Райдера Гаґарда «Вона: історія пригоди» (англ. She: A History of Adventure, 1887). У судовому позові про наклеп, П'єр Бенуа заявив, що це не відповідає дійсності, оскільки він не вмів ані говорити, ані читати англійської мовою. Дійсно, в той час не було ніякого французького перекладу книги Гаґарда.[5]
Переклад українською
ред.- Пєр Бенуа. Атлянтида / Переклад В. Завадської. — Львів : Друкар, 1925. — 144 с.
- П'єр Бенуа. Атлантида / Переклад Ірини Овруцької. — Київ : Мистецтво, 1991. — 168 с. — 50000 прим. — ISBN 5-7715-0479-3.
Екранізації
ред.- «Атлантида» — німецький фільм 1921 року; реж. Жак Фейдер
- «Атлантида» — німецький фільм 1932 р.; реж. Георг Вільгельм Пабст
- «Атлантида» — італійсько-французький фільм 1992 р.; реж. Боб Свем.
Примітки
ред.- ↑ Hugo Frey, «Afterword» to The Queen of Atlantis, Bison Books, ISBN 0803269161, (p.289-312)
- ↑ Elizabeth Kalta, Le mystère du Sahara et des hommes bleus. Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 9 жовтня 2017.
- ↑ Affaire Quiquerez. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 9 жовтня 2017.
- ↑ cité par Jacques-Henry Bornecque, in Pierre Benoit le magicien, p.135.
- ↑ L'Atlantide. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 9 жовтня 2017.
Посилання
ред.
- «Атлантида (роман)» на сайті «Лабораторія фантастики» (рос.)
- Atlantida на сайті Internet Archive